До Тебе, Боже, серце лине, І до Твоїх сумних думок. І хоче в пісні тугу вилить, За наш, без віри, Заплюндрований народ. І до Твоїх тривог скорботних До серця, що кривавить від жалю, Що довго так, в пітьмі безодні, Ми живемо, хоч досить талану. І до Твоєї щирої Любові, Що гріє всіх у цім житі. Просніться ж люди, і недолю Перетворіть у радість наяву. Нехай веселками заграє Свідомість наша, віддана Христу. Нехай у серці пломеніє Любов всесильна не підвладна злу. І оттоді життя настане Щасливе й цільне, в творчості живе. І кожний свій талан проявить, Довершеністю в буднях проросте. І розквіт нашу землю вкриє, І радість серце обійме, І Божа ціль, Його надія Здійсниться і любов’ю розцвіте.