Він міг зробити все, Він міг схитнути,
Він покарати міг й давно забути,
Але любов Його така безмежна:
Людина кожна є для Нього перша!

А ти, людино, плачеш і мовчиш,
Шукаєш щастя там, де тільки морок.
О, Боже, чи Ти нас навчиш
Любити так, бо наше серце - порох?

Відкинувши усе, шукаєм чогось,
Відрікшись всіх, благаєм когось,
Ми так втомились... Ми самотні...
Життя ж земне неповоротне.

Ми можем відійти, а Він - ніколи!
Для нас весь світ - бурхливе море,
Ми тонемо щоразу в нім безсило,
А Він рятує нас. Чи це не диво?!