Уже місяць без віршів… Уже місяць – байдужість німа… Що зі мною – сама я не знаю. Так не можу я більше, А сили вже зовсім нема, Не горю, а неначе згасаю.
Я не можу мовчати, Але важко сказати слова, Передати, чим серце страждає. Хочу всім розказати, Що в небі Вітчизна моя, Де Спаситель у славі сіяє.
А душа хоче миру, Вона хоче і щастя, й тепла, Вона ніжності хоче, підтримки… Мені страшно: не встигну, Не встигну трудитися я, Справити я не встигну помилки.
А душа рветься в небо, Там чарівна краса неземна, Там небачене щастя панує… Та трудитися треба, А тут знемагаю вже я… Вірю, Боже, мене Ти почуєш.
Забери всю байдужість, Забери всю тривогу, прошу, Лиш з Тобою до цілі ітиму… Сил подай, даруй мужність, Даруй Ти Свою теплоту, Не лишай, молю, Свою дитину.
Я бажаю служити, Я прагну служити Тобі. Так чудово, що я Тебе знаю! Шлях не квітами вкритий, Та мені помагаєш в журбі, Даєш сили, тримаєш в відчаю.
Будь звеличений, Боже, Через вчинки й життя все моє. Ним керуй, управляй, як захочеш. Ти мені допоможеш, В Тобі скарб дивний є, Ти – це світло в час темної ночі.