Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 4.6 | 17 голосів )

Трагедія в ГаїтіПочаток 2010 року приніс велику трагедію для Гаїті: країною пройшов небачений землетрус силою 7 балів. Загинуло  сотні тисяч людей, та мільйони мешканців залишилися без рідних, без житла, без необхідних засобів існування. І саме в той час у столиці Гаїті перебувала група українських місіонерів, та Бог чудним чином зберіг їх життя і дозволив благополучно повернутися додому.
Про це свідчить очевидець Вадим Левтонюк...



Словянська міжцерковна молодіжна місія SFG направили в Гаїті у період з 2 по 13 січня 2010 місійну групу у кількості 49 чоловік, серед яких більшість українці. Ми будували церкву в Bombardopolis, яка була знищена бурею кілька років тому.

У вівторок 12 січня, повертаючись, вся наша група вилетіла назад в Порт-о-Принс п’ятьма чартерними рейсами зі злітно-посадочної смуги в оточенні трави і пасовища кіз, що в Молі Святого Миколая.

Попередні чотири групи вже покинули аеропорт, поселившись в невеличкому будиночку, а я добирався до готелю з останньою групою десяти чоловік та рештою багажу. Я перебував на задній частині кузова вантажівки, якою ми направлялися до готелю, сидячи на багажі спиною до кабіни. Водій зупинився і один гаїтянин, який їхав з нами, раптом підняв руку і з тривогою дивився на свій мобільний телефон. Я не мав поняття, що відбувається. Сумка піді мною рухнулась, але я навіть не звернув на це увагу, бо так супроводжувалося попередні декілька кілометрів внаслідок поганих дорожніх умов. Потім я почув страшний шум, але я не міг бачити, що викликає його. Через кілька секунд я побачив, як розвалився трьохповерховий будинок, що знаходився позаду нашої вантажівки. Спочатку я подумав, що це знесення відбувається у рамках підготовки до будівництва. Водій з'їхав з дороги, а я вискочив з кузова. І тут я помітив, що розвалився ще один трьохповерховий будинок вже перед нами. Він впав, вчинивши великий шум. Хтось з нашої групи крикнув: "Землетрус!", тоді я все зрозумів.

Величезна хмара пилу піднялась у повітря. Ми всі прикрили наші носи чим тільки могли, щоб запобігти дихати пилом. Більшість із нас розгублено стояли і просто намагались зорієнтуватися.

Тут з'явився чоловік на вершині будинку, що завалився позаду, покритий пилом і одягнений лише у нижню білизну. Він відкидував кавалки блоків на бік, намагаючись пробратися до жінки, яка знаходилась під розвалинами, де раніше був третій поверх. Двоє з нашої групи забралися на дах будинку і спробували допомогти йому, але не змогли нічого зробити, оскільки нижня частина її тіла була придавлена бетонною перегородкою.

Ми були вже зовсім близько від готелю, де ми повинні були залишитися на ніч. Готель виглядав нормально з того місця, але коли ми пробрались туди, то побачили, що залишився тільки верхній поверх. Ми не знали, куди нам далі їхати: зразу подумали в аеропорт (бо ми всі планували вилетіти на наступний день, в середу), але вирішили спробувати спочатку добратися до того будинку, де перебувала більшість нашої групи. Однак, це виявилося майже неможливим. Дівчата залишилися сидіти у вантажівці, а хлопці оточивши машину, пробували пересунути блоки та бетонні плити з дороги. Дороги були повністю заблоковані. Після того як ми втомилися штовхати цю вантажівку, очищаючи дорогу, вирішили припаркувати нашу машину і пішки занести наш багаж аж до того будинку. Ми пробиралися через розвалені стіни і повалені лінії електропередачі, щоб попасти на головну дорогу. Потім нам довелося йти в гору по дорозі, разом з масами панікуючих жителів Гаїті. Вигуки "Мерсі Ісус" і "Прийміть Ісуса" лунали скрізь як ми проходили вулицями. Ми йшли більше години, поки добрались до призначеного місця. Цієї ночі ми спали на вулиці під відкритим небом, поряд з багатьма гаїтянами. Ми відчували ще декілька поштовхів, в тому числі дуже сильний близько півночі.
Руїни Гаїті
Наступного ранку, на світанку, місіонери, які вилітали раніше, завантажили машину і поїхали в аеропорт. Ні вони, ні машина не повернулися до 8:00, а в нас не було жодних працюючих телефонів. Ми найняли ще дві вантажівки, щоб решта членів групи з багажем завести в аеропорт. Коли ми приїхали туди, нас зустріли друзі з першої групи, і розповіли нам, що аеропорт закритий і жодні польоти не здійснюються. Ми бачили збитки від землетрусу в аеропорті і на диспетчерській вишці. Вантажівка ООН і війська оточили аеропорт і охороняли його. Приблизно о 9:00, Генеральний Консул США Дональд Мур, прийшов зі своїми співробітниками, щоб зареєструвати всіх громадян США і сказати нам, що ніяких комерційних рейсів не буде здійснено в той день. Пізніше він повернувся, щоб повідомити нам про єдиний варіант використати розвантаженний літак США, який доставив продукти та матеріали, щоб летіти у Домініканську Республіку. Однак, цей варіант нам не підходив, оскільки вони могли взяти лише громадян США, а серед нас були громадяни України.

Ми розташувалися перед аеропортом, покладаючи надію на Бога, щоб благополучно повернутися додому. Під вечір, коли почав крапати дощ, наша група зібрала валізи, і ми відійшли в сторону, під зелене накриття. Ми вже готувалися до ночівлі, коли один з наших хлопців підбіг до мене і повідомив, що хтось може забрати нас з Гаїті. Один джентльмен потім підійшов до мене і спитав, чи я є керівником групи. Він сказав мені, що дає нам три хвилини для визначення, чи ми згідні скористатися літаком, що летить на Багамські острови, безкоштовно. Це прозвучало надто щиро, щоб ми повірили йому, хоча я побоювався, що він може захопити нас в заручники і десь буде тримати для отримання викупу (такі випадки вже бували в Гаїті). Наш керівник підійшов і почув ту ж саму інформацію, а потім ми сказали всій групі. Не дивно, що група в один голос заявила, що вони хотіли б виїхати зараз же.

Відтак, нас посадили на літак компанії IcelandAir, який летів на Багамські острови. Як виявилось, він прилетів в Гаїті з Ісландії, щоб доставити пошуково-рятувальну команду, і вже відлітав назад порожнім, пробувши одну ніч на Багамських островах, а потім зранку мав продовжити політ до Ісландії. На цей рейс до Багамських островів взяли близько 100 чоловік, в тому числі вся наша група 49 чоловік. Наступного дня у четвер 14 січня, завдяки телефонним дзвінкам і переговорам з авіакомпаніями, ми благополучно вилетіти назад додому.

Протягом усього цього, я багато чому навчився. Найважливіше те, що якщо хтось із нас страждав від нестачі віри в Бога перед поїздкою, більше не страждає. Я пожартував перший день з хлопцями, що якщо вони не були чоловіками перед цією місією, то вони ними стануть після цього. Я думаю, так і сталось. Милосердна Божа рука була дуже видимою над нашою групою.

Місцевий супермаркет в Порт-о-Принс розвалився і в ньому загинули люди. Це саме по собі не дивно, але вражає те, що одна група з нашої команди покинула магазин всього за декілька хвилин до того, а друга група наближалася до цього супермаркета саме в той час, коли стався землетрус. За кілька хвилин до або після, і ми б не всі повернулись додому.

Крім того, у тому нашому будиночку були люди, як на даху, так і в середині. Вони всі встигли вибігти чи зістрибнути з даху без яких-небудь серйозних травм. А наша вантажівка знаходилася між двома трьохповерховими будинками, що обрушилися. Декілька секунд пізніше або раніше, і ми могли б опинитися в руїнах.

Крім того, сам факт, що ми благополучно вилетіли звідти – це вже диво, враховуючи те, що сотні громадян США, змушені були залишитися під аеропортом в цей день (і це не рахуючи всіх інших громадян), і тільки деякі з усіх змогли вилетіти.

Протягом усього цього я задумався над тим, що як наша група прагнула повернутися додому, до наших рідних і близьких, так само багато гаїтян намагалися повернутися додому, але багато хто з них залишилися без даху над головою, багато хто залишилися сиротами або бездітними.

Ми чули заклики прийняти Ісуса тоді, коли ми проходили вулицями до нашого будинку після землетрусу. Нажаль, для багатьох тисяч людей, це було вже надто пізно. Бездушні тіла і трупи, які ми бачили, вже не могли прийняти Євангеліє. Їх час закінчився. Але ти ще маєш час, мій хороший друже. Була й одна приємна подія в той день, коли ми мали відлітати: місцевий чоловік, який прийшов до будинку, де ми ночували, і, плачучи, засвідчив, що хоче прийняти Ісуса. То ж не треба чекати тривоги, бо сьогодні ще є благоприємний час, щоб відкрити своє серце і прийняти Ісуса Христа як особистого Спасителя.

Ось Я стою під дверима та стукаю:
коли хто почує Мій голос і двері відчинить,
Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною.

Об’явлення Ів.Богослова 3:20

Хай Бог благословить вас,
Вадим Левтонюк

Обговорити на форумі


Поділитися:
[+]
Сподобалось
7

Додати коментар


Захисний код
Оновити