А я все ж вірю в доброту людей –
Так щиро й по-дитячому наївно.
Люблю спостерігати кожен день,
Як світ всміхається своїм промінням.

Ось на зупинці мокрі і сумні
Трясуться безпритульні собачата.
В очах застигли вогники надій,
Їм так потрібна ласка й тепла хата.

Ось дівчина присіла біля них,
Погладила так ніжно мокрі лапи...
Для мене світ всміхнувся і застиг...
Для цього треба зовсім небагато.

Сидить каліка... Руку простягнув,
Й так боляче дивитись йому в очі.
Не просто так я в світі цім живу,
Своїм теплом зігріти інших хочу.

Я вранці прокидаюсь. Сонця схід
Дарує щастя, і тепло, і силу.
Цим світлом осіяти треба світ,
Це зовсім просто, але так важливо...

Робити добрі справи...Кожен час.
Можливості ми маємо безмежні!
І справа тут не в грошах, а у нас,
Самі байдужості будуєм вежі.

Добро врятує світ. Весна прийде.
Засяє сонце у замерзлих душах.
Бо я все ж вірю в доброту людей,
Я бачу сонце в дощових калюжах.

І хоч жорстокий світ своє твердить,
Що виживає тільки найсильніший,
Засяй своїм промінням доброти,
Світи – й повір, світити будуть інші...


23.11.2016/30.03.2017р.