Межа

Є та межа, яку переступивши,
Втрачаємо свою ми чистоту.
Світською марнотою осквернившись,
Вже не приносим добрий плід Христу.

Є та межа для тих, що звуться «Божі».
Й щоб не зганьбити це святе звання,
Завжди стояти треба на сторожі
Так, як говорить нам Його вчення.

О, ту межу не кожен навіть бачить,
Бо не позначена чимсь видимим вона.
Лиш той її в житті своїм позначить,
Хто хоче Богові належати сповна.

Хто хоче знати Його святу волю,
Її виконувати ревно повсякчас,
Йому нести не поривання кволі,
А тверді рішення посвяти кожен раз.

Є та межа. І скільки б не казали,
Що час не той, і ми тепер не ті,
Що нові межі, нові інтервали…
Ні, та межа захована в Христі.

Вона Ним вистраждана у смертельних муках,
В отім прощальнім: «Отче, їм прости!».
Її нам провели пробиті руки
Там, де піднялись три страшні хрести.

Так, та межа захована у Ньому.
І поділ є на грішне та святе.
І чисте та нечисте є в усьому,
Й один шлях вгору, другий – вниз веде.


Адже ніщо осквернене й нечисте
Не ввійде у Святий Єрусалим.
Лиш той побачить довгожданне Місто,
Хто зміг навчитись тут бути святим.

Спасенні Богом, від гріхів обмиті,
Кого дітьми Своїми Він назвав:
Є та межа й нема нам частки в світі –
Так в Свїм Слові наш Господь сказав.

Ми – Його власність, ми – Його насліддя,
Із Божих рук ніхто не вирве нас.
Але коли розширимо угіддя
За ту межу – оце погубить враз.

Самі тоді підем з рук Батька Свого,
Принади світу не дадуть з Ним жить.
О, хай безпечність не зведе нікого
В думках, словах, ділах межу згубить!

Є та межа. Й щоб не переступити
Нам через неї, йдучи навмання,
Себе у Ньому треба схоронити,
І будем бачити її щодня.