Сонце глюнуло в очі примружено,
Забриніло блискучими віями.
Я спокійна, сумна чи напружена
Не закриюсь прозорими тінями.

Я самотня це правда, я знічена.
Я згораю від натиску совісті,
І сама у собі нині знищена
Від якоїсь злостивої вбогості.

Я у сонця навчуся постійності,
Розтечусь, як вода тротуарами,
А від тіні набуду прозорості
Заіскрюся і згасну пожарами.