Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 4.4 | 107 голосів )
Сповідь смертника
Дивне сновидіння у Карпатах
Важкі роздуми
Вигідна пропозиція
Подорож по Ірану
Арешт
Перші допити
Бойова операція колишнього спецназівця
Ніжний голос сумління і перша перемога
У камері смертників
Долі приречених на смерть
Несподіване Умиротворення
Рятівне покаяння
Знову пророчі сни
Не думайте, що говорити будете
Твій Бог сильніший!
День чудес Господніх
Людина – господар своєї долі
Післямова
Всі сторінки

Твій Бог сильніший!

Як я зараз розумію – Бог, бачачи щире покаяння, вирішив продовжити мої дні на землі для виправлення, щоб я справою підтвердив всі покаянні слова і виправив своє життя. І Він змінив серця місцевого іранського керівництва, і вони прийняли рішення про моє звільнення.

Отже, проводять мене по коридорах, відчиняються двері камери... Це якраз і була та сама заповітна мить, заради якої вся історія зі мною і трапилася... Найпотужніше переживання в моєму житті...

Знімаю з очей пов'язку і бачу – дванадцять пар сяючих радістю очей. Вони все зрозуміли – і те, що я згадав свою промову, і те, що мене вислухали, і навіть те, що судді не тільки не засудили мене до смерті, але й визнали повністю невинним...

П'ять хвилин мовчання, погляди очі в очі... Я зазирнув в душу кожного з дванадцяти – і скрізь прочитав тільки одне: невгамовну радість з приводу мого звільнення... Жодного навіть найменшого натяку на депресію, злість, заздрість... Уявляєте – кожен з них був приречений на болісну смерть. Завтра, післязавтра, через тиждень, через місяць – всіх їх чекали руки ката... Кожен знав, що пощади не буде. І кожен радів, як дитина, моєму порятунку – порятунку зовсім чужої людини, іновірця!..

Не те, щоб заздрості – навіть тіні жалю не було в погляді в жодного з них! Я це бачив – ось за що я безмірно вдячний Господу. Саме в ту мить я зрозумів, що насправді є істина життя, істина Шляху Серця. Істина самозречення та любові, яких чекає від нас Бог.

І я не стримався – з моїх очей потекли сльози... А вони подумали, що їм здалося, що насправді все навпаки – і я як і раніше приречений – точно так само, як вони...

На обличчя всіх дванадцяти впала тінь моторошного розчарування і непідробного жаху. Я зрозумів, що і це – теж цілком щиро...

Вони про щось швидко заговорили між собою, а потім запитали у того, хто володів англійською:

«Ґолтіс - він що, не згадав?! Він не вільний?! Чому він плаче?!»

Той перевів питання.

Я відповів:

«Зі мною все нормально, брати, я вільний. Але як я можу радіти, знаючи, що ви залишаєтеся тут? Я побачив у ваших душах вище одкровення життя – радість з приводу порятунку чужої людини, іновірця – і це в той час, коли всі ви приречені. Ось що затьмарює радість мого визволення...»

І тут знову – сплеск радісних веселощів. Вони почали мене обіймати, трясти, якщо б не було стелі – напевно стали б качати. Це було чудо, вище духовне одкровення!..

Їм було в той момент наплювати на їх власну долю – кожен з них радів моєму порятунку, як своєму власному! Ну, і, зрозуміло, швиденько почали витягувати із загашників все, що було смачненького, і почали вмовляти мене поїсти – ніби відзначити з ними моє чудове визволення.

Але я кажу, що не можна мені на дев'ятий день сухого голодування їсти – якщо поїмо, то свобода мені вже не знадобиться. Так, трохи якогось сухофрукта пожував і виплюнув...

Вони погодилися, що і справді – не можна. Хіба заради того мені визволення прийшло, щоб я від завороту кишок загнувся?

Стали прощатися.

І я почув слова, яких ніколи не забуду:

«Ґолтіс, ти знаєш, твій Бог виявився сильнішим від нашого, так помолись Йому за спасіння наших душ».

Я пообіцяв.



Додати коментар


Захисний код
Оновити