Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 4.4 | 107 голосів )
Сповідь смертника
Дивне сновидіння у Карпатах
Важкі роздуми
Вигідна пропозиція
Подорож по Ірану
Арешт
Перші допити
Бойова операція колишнього спецназівця
Ніжний голос сумління і перша перемога
У камері смертників
Долі приречених на смерть
Несподіване Умиротворення
Рятівне покаяння
Знову пророчі сни
Не думайте, що говорити будете
Твій Бог сильніший!
День чудес Господніх
Людина – господар своєї долі
Післямова
Всі сторінки

Ніжний голос сумління і перша перемога

Але тут всю душу і розум як би опромінює тиха, лагідна, але сувора думка.

Я вже знав цю думку. Я завжди пізнавав її як би по внутрішньому духовному смаку. Вона виходила з глибин душі і була тим, що називається голосом совісті. У той момент вона промовила:

"Ґолтіс, що ти робиш? Адже ці люди повірили тобі і довірилися тобі... А твоя вдячність і відплата їм за це – їхнє вбивство? Це не буде повернення твого життя, а остаточною смертю твоєї душі, бо не може така неправда принести тобі свободу і щастя..."

В першу мить мені захотілося їй закричати:

"Та замовкни, ти. Зараз зовсім не до тебе! Тут така справа, ось і місце підходяще через тебе проїхали!"

І чую у відповідь: "Якраз зараз особливо повинна бути тобі до Мене справа. Якраз зараз Я – найголовніше, тому що в цю мить вирішується вічна доля твоєї душі. Вибір – за тобою".

Все, я – обеззброєний. Заперечити нічим. Права, як завжди – права ти, совість. Але як, часом, важко буває тебе слухатися! Яке необхідно зробити над собою зусилля, щоб не заглушити твій лагідний, ненав'язливий голос. Голос, який не наказує, але пропонує, зберігаючи свободу особистості в її виборі. Голос, який якщо не послухатися, смиренно замовкає, а якщо нехтувати ним і надалі, то стає все тихішим й тихішим і, нарешті, як би залишає свого господаря. Тому що більше не потрібна людині його совість, тому що заважає вона йому жити – жити тільки для себе, жити в своє задоволення.

Отже, проскочили відповідний обрив, кров'яна гарячність відлила від моєї голови і я трохи притих. Але відразу відійти від своєї затії не зміг. Звичайно, міркував, вбивати їх – неправильно. Але можна буквально двома ударами їх знешкодити і зробити це буде легко, тому що вони нічого не підозрюють, розслабилися, довірилися... Так – довірилися. В тому-то й річ, що - довірилися.

Ні, дорога моя совість, не можу більше я йти всупереч тобі, не можу! Адже ти - Істина і дбаєш про справжню мою користь, коли застерігаєш від злих і лукавих справ. Ти не хочеш, щоб я неправдою губив свою безсмертну душу.

Колись, у минулому, були такі випадки, що я відмахувався від Тебе. Відмахувався заради якогось тимчасового задоволення, заради якоїсь тимчасової вигоди. Так, після цього спочатку бувало приємно і радісно, але потім – втрата спокою, морок в душі і одна лише жаль, одне тільки каяття. Ні вже, досить з мене. Не хочу більше собі таких вигод. Краще – померти.

Ух, аж відлягло. Після таких думок гарячність зовсім залишила мене, я заспокоївся і віддав себе в руки Божі. Але тут інший лукавий помисел гадюкою став вповзати до моєї свідомості.

"Звичайно, звичайно, - говорив він, - ти все правильно зробив, але хоч поговорити-то з Ашхедом можеш? Переконай його тебе відпустити, тому що він вірить в твою невинність".

Біда, біда. Ніяк не вгамуєшся ти, древнє лукавство. Ну як же я буду його вмовляти пожертвувати собою заради мене? І чим же я кращий за нього? Адже і у нього – сім'я і діти, і він – їхній єдиний годувальник. А за таке самочинство йому – трибунал і, в кращому випадку, в'язниця на довгі роки. Ні, не повернеться моя мова на таку справу.

Тоді розум мій прийшов в роздратування:

"Ну все, ти сам собі підписав вирок. Тобі такі давалися можливості і ти ними знехтував. Тепер нарікай на себе".

Так, підписав вирок, але вирок своєму тілу, а на душі у мене було свято і тихе торжество перемоги над злом. Злом в собі. А це – найголовніша з усіх перемог, які можливі в цьому житті.



Додати коментар


Захисний код
Оновити