Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 4.4 | 101 голосів )
Воїн Ісуса Христа
Ти - солдат Ісуса
Сльози твої дійшли до Отця
Майор схиляє коліна
Бог Своїх не залишає
Всі сторінки

воїн
Християнин Павло Герасим був призваний до лав радянської армії вже у часи Горбачовської "Перестройки".
За незламну вірність Богу, його називали "воїном Ісуса", і хоть змушували мерзнути на морозі, забороняли споживати їжу, наказали працювати по 16 годин на добу, побивали до смерті, насміхалися та всіляко знущалися, однак він до кінця служби встояв у вірі, а Божі вороги врешті були посоромлені.

 

ТАК СТІЙ ДО КІНЦЯ

Коли мене призивали в армію, про мене вже знали кадебісти, місцева влада і в військкоматі, і передали у військову частину, де я повинен був служити, мою особову справу, у якій зазначено, що я віруючий.
Мене направили служити в Прибалтику. Коли почалася служба, то оскільки я є християнином, відмовився приймати військову присягу, тому що там треба клястися, обіцяти робити те, що не повинно робити християнину.
З перших днів моєї служби мене почали викликати і вести зі мною розмови. Перш за все, звичайно, почали свою роботу кадебісти, потім офіцери, а потім справа дійшла до прокурора. Їх мета була ізолювати мене. Коли я почав служити, потрапивши в один підрозділ, і там поставили умову капітанові, що якщо він хоче отримати звання майора, то він повинен переконати Герасима прийняти присягу та залишити свою віру, щоб він більше не проводив агітації серед солдат.
31 грудня був холодний день, сніг на вулиці, сильний мороз, метелиця. Коли наша рота вийшла з лазні, і всі стали одягатися, до мене підійшов капітан і сказав: «Ти залишайся тут на місці». Я залишився і став одягатися, але він сказав мені, щоб я не одягався, але стояв і чекав, поки вийде рота. Я став чекати, і коли всі вже вийшли, залишився я, капітан і ще два солдата. Вони вивели мене на вулицю босоніж, напівроздягненого. Я був лише в натільній сорочці, і більше нічого на собі не мав. Коли вийшов на вулицю, - мороз був такий сильний, а сніг по коліна, - мені відразу стало холодно. А цей капітан почав знущатися, насміхатися, і каже: «Подивимось, чи допоможе твій Бог тобі? Раз ти не хочеш прийняти присягу і залишити свої переконання, то от зараз маєш час все обдумати. А коли зважешся прийняти присягу і скажеш, що міняєш переконання, тоді можеш заходити в казарму».
Я став молитися, а він стояв поруч, і насміхався з мене. Коли я молився, то відчув, як мені стає тепло з голови до ніг – немов тепле полум'я стало проходити по всьому тілу. Я простояв так на вулиці цілу годину. А капітан, який стояв поруч зі мною, замерз, хоча був тепло одягнений: у валянках, шинелі, рукавичках. І коли він замерз, зайшов до казарми і послав замість себе чергового, який охороняв нашу роту. Це був сержант, який був також невіруючий. Коли він вийшов, то сказав: «Слухай, Павле, знаєш, я хочу сказати тобі, що я нічого проти тебе не маю, не думай, що я бажаю тобі це робити. Ні, я цього не хочу. Але я прийняв присягу, і якщо я не буду виконувати те, що мені доручають, то мене можуть заарештувати. Але так, як ти стояв до цього часу, так стій до кінця! Так продовжуй, не відмовляйся від своїх переконань, бо Бог з тобою!» Це було для мене підбадьоренням – почути такі слова від невіруючого. Господь вжив його, щоб підкріпити мою віру. Він простояв цілу годину, а потім вийшов інший.
Так було з восьмої години вечора до дванадцятої години. Я простояв чотири години на морозі. Тоді капітан вийшов і сказав: «А тепер заходь!» Коли я зайшов, то він сказав: «Гаразд, іди лягай». Я пішов і подякував Богу! І хочу засвідчити, що після цього у мене не було навіть кашлю, я анітрохи не простудився! Дуже багато солдатів у той час хворіли, такий був клімат. Хто жив в Прибалтиці, ті знають, що там буває, що цілий місяць не побачиш сонця.
Опісля капітан перевів мене в іншу роту. Мене зустрів там інший офіцер і став зі мною розмовляти. Бачачи, що не може мене переконати, почав бити. Вдарив мене ногою і вибив один здоровий зуб, і я залився кров’ю. Побачивши, що я весь у крові, він сказав: «Іди вимийся і лягай». Я пішов, помився і ліг спати. Пізніше він зрозумів, що не зможе мене переконати.
Я хочу сказати, що за рік служби я поміняв 15 місць. Одного разу я сказав одному офіцеру: «Ви навіть не помічаєте, що своїми діями ви, замість того, щоб заборонити мені, навпаки допомагаєте мені свідчити про Ісуса». Там, де я служив, в кожній роті було по 140-170 солдатів, а в нашій частині було близько 2000 солдатів, а потім мене ще переводили в інші частини.



Коментарі 

 
-1 #5 Алексей 14.12.2016 09:24
Пидорская армия, я в ней небыл.
Цитувати
 
 
+4 #4 Orest 08.05.2013 19:15
It really good story! God has a way for every one and no one is the same. May God bless you Pavel.
Цитувати
 
 
+10 #3 Елена 27.04.2013 15:52
Дивны дела твои Господи!Не встречала таких настоящих и преданных воинов Христовых! только читаю о таких!хотя самой досталось от людей за веру в Иисуса,но!я падала и плакала я слабый воин к сожалению!хочу пообщаться с Павлом.
Цитувати
 
 
+19 #2 05.01.2013 19:34
Чудова історія. Ця людина буде мати велику нагороду від Бога, а про дороги до людських сердець знає тільки Бог. Праведний житиме вірою, а нагородою буде Царство Боже!!!
Цитувати
 
 
-21 #1 01.11.2012 13:53
Навіщо тоді взагалі було іти в армію - боявся, що отримає строк і буде зеком?
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити