МИЛІСТЬ

Ось стою перед Вічним Богом
Подих Уст Його – і мене нема…
Ну, а в серці – любов й тривога
І в душі – наче літо й зима…
Він Святий й Нескінченно-Великий
грішний я – бескінечно–малий…
Він в очах моїх Недосяжно–Світлий
я в очах Його безнадійно-злий…
Що скажу я –
закрию очі
Й на коліна свої впаду:
« Ти Творець мій – зроби, як хочеш
Маєш Право!» –
замовк і…жду…
«…знаєш все Ти – мої страждання
І слабкість знаєш, Господь, мою…
І серця знаєш мого бажання….
Як гірко потім я сльози ллью…
І як я далі йшов за Тобою…
І як в зневіру нераз впадав…
І як боровся я сам з собою…
І не зробив ще,
а Ти вже знав…»
І що зроблю я –
відкрию очі
І скажу: « Господи, знаєш Ти
Що серце завжди хотіло!
Й хоче!!
Твоєї Вічної Висоти!...
Щоб бути завжди в Твоїй Любові
Твоєї прагнув я Чистоти…»
…та знову докір отримав в Слові:
«Навіть хотіння давав це Ти!»
І я замовкну:
« Твоя це Милість
що з небуття до життя позвав
беріг дитинство моє і юність
сім'ю і діток подарував
І це безмірна до мене Милість
Що в серце моє бажання дав
( І хоч не мололдість вже, а зрілість)
Але хотів Ти, щоб я шукав
І це безмежна до мене Милість
Що Ти дозволив Себе знайти
Щоб з мого серця забрати гнилість
Ти, Господь, дав Себе розп'ясти…
І лиш по Милості нескінченній
Перед Тобою я ще стою…
Твоєю Милістю я спасенний!
І лиш на Милість надіюсь Твою!