Коли прихОджу в дім Господній, ЗавждИ очікує душа, Що скаже їй Господь сьогодні, В молИтвах, псАлмах, чи віршАх.
Але найбільш всього чекаю, Я гарну проповідь, яка Мене і тішить, і навчає, І викриває у гріхах.
А проповідь, то центр служіння, Вінець церковного життя, Вона пробуджує сумління, Й веде людей до каяття.
Так закликає всіх пропащих, прийти до Бога, а вже нас, хто вірує, ставати краще схиляє Словом повсякчас.
То вдосконалення задачу рішає проповідь, або ж, Складне нам місце розтлумачить, Що звОлів там, сказати Бог.
Або, ось бачить проповідник, У Церкві дехто заблукав, Чи поступає хтось не гідно, То викривати грішних став.
Коли ж ця проповідь лунає, То ти звисОка не гадай – Кого ж це пастор викриває? - Вона про тебе брате, знай.
Щоб в Церкві проповідь звучала, Потрібні троє, це зазнач - Бог, проповідник і звичайно, Повчання прагнучий слухач.
Бог бачить в Церкві всі проблеми, Людських сердець читає суть, Підкаже проповіді тему, І в Дусі пробуває тут.
А проповідувати може, Лише народжений згорИ, Той, хто отримав поклик Божий, І необхідні з ним дари.
Але повинен керуватись Лише ЄвАнгелію він, А сам, у тІні залишатись, Щоб не пожати Божий гнів.
Та все ж для проповіді, звісно слухач - це постать головна, Але наш стан духовний різний, ТомУ й торкається вона
по - різному, та ті щасливі, Що згідно неї і живуть, Недосконалі ж і хитливі, Нехай духовно ще ростуть. *** Іду до Церкви, день недільний, І твердо вірю, ще на крок, Мене наблизить до спасіння, НовОю проповіддю Бог.