Над краєм засніженим, ой над Землею, Hатомлене сонце стоїть в перигеї. Морози малюють мохнате проміння У барви сріблясті, в тони старовинні.
Відкрились небесного царства віконця: Горять міріадами райдуг на сонці На землю насипані щедро перлини. Зрівняли сніги і горбки і долини.
Міняються барви, іскряться та сяють. У кожній сніжинці заграви палають І дражнять приземлених мешканців раєм. Та часто ми чуда Господні минаєм,
Ковзнувши очима по них апатично, Буває додавши: «Kраса ця не вічна!» А потім із пафосом так, урочисто: «Нас в небі чекає небачене місто!
Там вулиці з золота, брами – перлові!» Що ж, дійсно, небесні оселі – чудові. «Не бачили очі і вуха не чули!» І навіть якби ми туди зазирнули,
То де б нам епітетів тих назбирати, Щоб славу Господню змогли описати?! Сім нот не запишуть небесних мелодій, Не має аналогів в нашій природі
Ні райським деревам, ні вічному літу! У царство небесне, неначе магнітом, Нас тягне Любов, відкриваючи очі, На Божі обіцянки в Слові Пророчім.
Ось тільки дорога в оселі ті верхні Біжить по земній, по звичайній поверхні. Сезони, пейзажі міняються швидко. До всього звикаєм. Дивуємось рідко.
Краса ця не вічна? Спинімсь на хвилинку: Блищать перламутом на сонці сніжинки. Господь утворив кожну з них унікально З мільярдів тендітних молекул криштальних.
Малесенька річ, а премудрість безкрая! Крихке – неповторним дизайном вражає. Минуще про вічне розкаже багато, Нам тільки байдуже краси не минати б.
Дякую Вам за відгук, а Господу за те, що відкриває очі на Його ж красу! Справді, ми так часто проходимо мимо неї, дивлячиь "собі під ноги" - в турботах, переживаннях, у поспіху. Я почала писати цей вірш давно - певно 3 зими тому - і все не могла закінчити, не виходило щось. Дякую Богові, що він нарешті дописаний, і що він Вам спободався.
Який чудовий вірш!Вас Бог щедро обдарував не тільки поетичним даром, а й мудрістю і пильністю, адже ми дійсно так рідко милуємось Божою Красою Землі. А вона ж поруч!
Коментарі