За хмари сонце заховалось.Вечоріло.
Іван сидів, зігнушись, за столом.
Душа боліла. Як вона боліла!
Життя його котилося на дно.
Страждала жінка від його побоїв,
Втікала з дому з дітками не раз.
А він звільнитися не міг від алкоголю,
Для нього віддавав і кошти й час.
В спянілій голові думки роїлись,
Він нещодавню зустріч пригадав.
Відтоді з ним немовби щось зробилось:
Сумління судить і болить душа.
...Ця зустріч відбулася на дорозі:
Юнак якийсь зненацька підійшов,
Й сказав йому, що щастя тільки в Бозі,
І що Він любить грішного його.
"Мене хтось любить?-тільки засміявся,-
Кому потрібний пяниця такий?"
Ніхто з сусідів з ним вже не вітався,
А цей ось каже: "Любить Бог Святий..."
Так розійшлись.Іван пішов до бару
По чарці випить з друзями вина.
Зайшов туди,...й сміливість десь пропала.
В думках звучать почутії слова.
Сумління враз в душі заговорило:
"Не добре робиш.Це, Іване, гріх."
Підняти чарку вже й не було сили,
Та все ж ворожий голос переміг.
...Минув вже тиждень.Та нема спокою.
"А може й справді любить Бог мене?"
І вирішив піти до "богомолів",
Вони про Бога знають геть усе.
Недільний ранок.Надворі світає.
З похмілля трохи голова болить.
Підвівсь Іван, костюм новий вдягає,
А в середині аж душа тремтить.
Дружина заніміла в здивуванні.
Боялась запитати, куди йде.
Майбуть, вже з глузду зїхав її Ваня,
Лукавий, певно, бідного веде.
Не довгий шлях був.Ось і Дім молитви.
Зайшов тихенько й сів біля дверей.
Були присутні тут дорослі й діти,
Й співали всі разом вони пісень.
Тут чоловік підвівсь,й відкривши книгу,
Читати став святі Божі слова
Про те,що любить Бог людей, та Свого Сина
За них на муки й хресну смерть віддав.
Він говорив,що Бог гріхи прощає
Усім,хто з вірою до НЬго лиш прийде.
З очей Іван вже сльози витирає,
Підвівся, й наперед несміло йде.
Впав на коліна,й плакав,як дитина,
І каявся за всі свої гріхи.
Господь прийняв його,як Свого сина,
Й без докору, з любовю все простив.
Так легко стало й радісно на серці,
Здавалось, що злетить, неначе птах.
Тепер він зрозумів,яке то щастя,
Коли знімає Бог з душі тягар.
І де лиш свідкував Іван про себе,
Все згадував про того юнака,
Який прийшов,неначе ангел з неба,
Та про любов Господню розказав.
В житті їм більш не довелось зустрітись.
Казали, що він з міста приїжджав,
Та все просив в зібранні,щоб молились
За чоловіка,який в пянстві пропадав.
"Це ж я,-подумав,-це за мене,Боже,
Молилися тут сестри і брати.
Тобі я дякую,- з очей котились сльози,-
Що Ти провини всі мої простив."
*************
Яка велика є любов Господня!
Він Сам звершає працю у серцях,
І вириває душі із безодні,
Й народжує для вічного життя.
Ми сієм Слова Божого насіння,
Хоч декілька зернин, та Бог зростить.
І Дух Святий подасть серцям прозріння,
Настане час,-появляться плоди.
Хай Бог поможе працювати ревно
На Його ниві,друзі,до кінця.
Щоб наша праця не була даремна,
Несім молитви щирі до Отця.
Й коли скінчиться ця земна дорога,
До ніг Христа складем свої плоди,
Й почуєм голос, рідний до знемоги:
"О,рабе вірний,в спокій Мій ввійди!"
Поділитися:
Коментарі