Знову чорна хмара душу огорнула.
Знову поселився в серці страх.
Ну а совість де? Невже заснула,
Чи сховалась високо в горах?

О, людино, знову ти забула
Поклик свій і сенс свого життя?
Куди з дороги віри ти звернула?
Вернись, бо там немає вороття!

І день і ніч Господь до серця стука:
«Впусти Мене, повір Мені, вернись.
Дозволь Мені тебе взяти за руку.
Благаю, знов до Мене пригорнись.

Невже, мій друже, ти Мене покинеш?
Невже не віднайдеш правдивий шлях?
Та ні, я вірю, що Мене ти приймеш.
Ми будем разом тут, на небесах.»