Туман малює невідомість сіру,
А в мряці днів далеко десь – зоря.
На землю поселив Господь людину,
Долати шлях свій має до кінця.

Сьогодні – щастя, миті неповторні,
А завтра – смуток, втрат душевний біль.
Проходить молодість, сивіють скроні,
Розвіюється дим бажань і мрій.

А ти спішиш. Ти встигнути так хочеш
Здобути славу і авторитет.
Біжиш по краю прірви ти охоче,
Щасливий хочеш виграти білет.

Кругом – пітьма і морок безпросвітній,
В тумані ледь видніється зоря.
Десь там – небесна синь й барвисті квіти,
Десь там – веселка барвами сія.

Десь там – весна, без сивих днів, туманів,
Десь там – найвища міра насолод.
А ти спішиш. Щось інше тебе манить,
І затягає днів круговорот.

І, як завжди, не вистачає часу
Спинитися і перевести дух.
Куди спішиш? Твоя зоря не гасне?
І де твоя підтримка, вірний друг?

З календаря злітають листопадом
Листочки днів, і місяців, й років.
А ти живеш… Так безтурботно, радо…
А де ж надія, цілі у житті?

А інколи – сумні й печальні очі
Глибоку сутність десь таять в собі.
Ти сам не знаєш, чого справді хочеш,
Ти втомлений. Та йдуть невпинно дні…

Ти просто зупинись. Раптово, різко,
І просто запитай себе: «Чому?
Чому так сіро, не лунає пісня?
Чому довкола бачу лиш пітьму?

Й спіши туди, де холоду немає,
І мряки, зливи, суєти і гроз.
Де щастя є безмежне і безкрає,
Де жде тебе із радістю Христос.

15.12.2011