«Почуття дешевіють…» – як часто я чую цю фразу... По-осінньому холодно якось стає на душі… Як змінити цей світ? Задаю це питання щоразу… Як зробити, щоб сонце яскраво світило в пітьмі?
Як зробити отак, щоб всміхалися люди привітно? Щоб промінчик засяяв, яскравий промінчик тепла… Як посіяти в дикій пустелі вибагливі квіти? І не тільки посіяти… Їх же зростити пора.
Ми ж лише мовчимо. А добро розсівати так треба! І нехай це не сприймуть. Хтось дивно плечима здвигне… Але як показати крізь мряку чаруюче небо? Почуття дешевіють… І сірим життя все стає…
Мерседеси, комфорт, ресторани, елітні квартири… І значима посада, й зарплата – в багато нулів… Почуття дешевіють…Де взяти незвідану силу, Щоб вогнями яскравими завтрашній день майорів?
І, на жаль, доброта на сьогодні далеко не в моді, І байдужості айсберг, здається, навіки застиг. Зачерствіли серця. Зачерствіли і стали холодні. Яким способом можна достукатись зараз до них?
Як змінити систему? І цінності, і привілеї? Бо журнали, білборди говорять затерті слова. Світ врятує краса? Так, врятує, у цьому я певна, Та не зовнішня, ні. Світ врятує душевна краса.
А реальність жорстока. Не зламати її нам закони, Але можемо ми поміняти свій внутрішній світ. Трохи більше тепла, доброти. Ще більше – любові, І відчується вмить незабутній душевний політ.
Я благаю Тебе, любий Господи, щиро благаю, Щоб цей світ не зламав, своїх цінностей не нав’язав. Щоб у серці був мир. Щоб не жило там матеріальне, Щоб щасливою була і палко горіла душа.
Стільки фальшу, обману… Картинки так часто яскраві Сьогодення малює й показує: щастя кругом! Але я Тебе знаю. Тебе, мій Спасителю, знаю, Не затьмарять ніякі ілюзії щастя мого.
Моє щастя насправді стійке, неосяжне, незмінне, І не зміряти дивних глибин, не знайдуться слова. Бо в душі є вогонь. І я знаю, у Кого я вірю, В мене цінності інші. І щастя моє без кінця.