Ісус що буде знав.
Усе знав й про Іуду.
Та хліб йому подав
І відпустив без суду...

«Вони прогнали нас!
Вогонь зведемо з неба
І спалимо в цей час
Що треба й що не треба!»

Кричать серця тверді,
Гнів, мов вулкан, клекоче.
Чи ж мантію судді
Господь давав охочим?

Та ні. Ісус вручав
Страждальців білі шати
І всіх людей навчав
Любити і прощати.

Ступили на мозоль –
Осироти гординю,
Всепрощенню дозволь
Ввійти в твою святиню.

Людина – не суддя,
Суд праведний – у Сина,
В Його руках життя,
Ми ж лише порох й глина.

Як чоловік лихий
Попросить допомоги,
Його нужду покрий
З Любов’ю, що від Бога.

Коли ж без співчуття
Твій строго вкаже палець
«Йди геть!» – ти вже суддя,
Точніше – самозванець.

Якщо ти без гріха –
Кидай у нього камінь.
Обм’якне враз рука,
Погасне в серці пламінь.

Христос – святий в усім,
Взірець чеснот й моралі
Давав поживу всім
Й даватиме надалі.

Аж поки прийде час,
Коли в години судні
Ніхто не буде з нас
Суддею. Всі – підсудні.

Суддя є лиш Один.
Судити має право
Невинний винних – Син,
Йому весь суд і слава.