Вилетіли з хати доньки та сини. В парах в’ють гніздечка власні помаленьку. Та ніяк не звикну я до тишини. Прабабусі кажуть: «Звикнеш потихеньку».
Ось заплющу очі: Бачу малюків. Бігають, стрибають по усіх кімнатах. Затуляю вуха: чую сміх і спів. А отямлюсь: тиха, спорожніла хата.
Якби повернути той прекрасний час, Я б ним дорожила більше всіх достатків. Кожен ранок, любі, цілувала б вас, Кожну ніч шептала б: «Дорогі малятка.»
На сумління тисне каменем вина. В пам’яті кружляють, мов ворони, фрази: «Діти, дайте спокій!» «Що за дивина?!» «Може зробиш сам, не скиглячи й відразу?!»
На стіні годинник стогне: "Чик. Чик. Чик..." Обріза секунди вперто від години. Тут був черевичок, потім – черевик. В нас росла сімейка, а тепер – родина.
Вилетіли з хати доньки та сини. Власні в’ють гніздечка дружно, галасливо. Вам колись звикати теж до тишини. Тож цінуйте часом і живіть щасливо.
Дякую. Мені ваші такОж дуже-дуже подобаються . Це. - справжня поезія. А я - досить таки "непрофесіонал". Так би мовити - граю без нот, просто на слух. А на оцінки не звертаю уваги, бо часом і сміятись і плакати хочеться.
Подобаються мені ваші вірші тим,що в них є все,що притаманне якісній поезії:чітко висвітлена думка,послідовність,дотримано один розмір строфи до кінця,є ненатягнута чітка рима.І,звичайно наявність художніх засобів словотвору. Не знаю,за якими критеріями оцінюються вірші на сайті,але чимало з них навіть з вищим рейтингом важкувато читать.Хоча "на колір і смак..."
Коментарі