Джерело
https://jerelo.info/forum/

Що означає "увірувати" і "спастися"?
https://jerelo.info/forum/viewtopic.php?t=137		 Сторінка 2 з 5
svjat [ 17 серпня 2006, 11:31 ]  
Сонячник написав:
Як зростати у вірі?


То може перейдем до обговорення наступного питання, що поставивив Сонячник? Я думаю, що по вищезазначеному питанню багато хто зможе щось сказати виходячи із свого досвіду і не тільки.
ЮРА [ 17 серпня 2006, 12:05 ]  
Віра, як електричний струм. Вона або є , або нема. Або зростає від малого до великого, подібно струму. А для виникнення струму потрібно джерело струму.
Зростання в вірі - це підключення до джерела віри при зменьшенні опору.
Не дуже філософськи?
Сонячник [ 17 серпня 2006, 23:31 ]  
ЮРА! :) Це, звичайно, трохи по-філософськи і забагато тут мудрості людської!
А виходячи зі свого досвіду, то можу сказати лише одне: якщо я освячуюся, то зростає в мені віра Божа, але якщо відходжу від Бога, то й ніби віра відходить. Але лише вірою в жертву Ісуса Христа я і живу! Лише через віру я йду за Христом! Лише через віру я, слухаючи Боже слово, намагаюся виконувати Божу волю! Значить, віра все таки залишається навіть тоді, коли я віддаляюся від Бога!?
ЮРА [ 18 серпня 2006, 11:24 ]  
Сонячник написав:
ЮРА! :) Це, звичайно, трохи по-філософськи і забагато тут мудрості людської!
А виходячи зі свого досвіду, то можу сказати лише одне: якщо я освячуюся, то зростає в мені віра Божа, але якщо відходжу від Бога, то й ніби віра відходить. Але лише вірою в жертву Ісуса Христа я і живу! Лише через віру я йду за Христом! Лише через віру я, слухаючи Боже слово, намагаюся виконувати Божу волю! Значить, віра все таки залишається навіть тоді, коли я віддаляюся від Бога!?


Шановний Сонячник! Не маю наміру тебе ображати, но коли читаю про твоє Я, то складається враження що Бог при твоєму Я є статистом. Ти відходиш і приходиш, освящаєшся , живеш, йдеш, віриш, слухаєш, намагаєшся, залишаєшся віручим навіть коли віддаляєшся і т.п.
Чим в той час, як ти робиш так багато, займається твій Бог?
Може я щось не правильно зрозумів у твоїх словах, то вельми перепрошуюсь!
svjat [ 18 серпня 2006, 11:27 ]  
Вважаю, що вищепоставлене питання потрібно розглядати більш комплексно. Тобто, як зростати у вірі і любові? (бо це невідокремлювані речі, про що я писав раніше). А це все одно, що як зростати у духовному житті?
Погоджуюсь із Сонячником, що процес зростання в духовному житті це процес освячення. ("..плід ваш святість, а кінець — життя вічне” Рим.6:22). Тоді варто поміркувати, а що таке „освячення” і як воно відбувається?
Сонячник [ 18 серпня 2006, 11:40 ]  
Бо це воля Божа, освячення ваше: щоб ви береглись від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начиння своє в святості й честі, а не в пристрасній похоті, як і погани, що Бога не знають...Бо покликав нас Бог не на нечистість, але на освячення. (1Сол.4:3-5)
А звільнившися від гріха, стали рабами праведности. Говорю я по-людському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечистості й беззаконню на беззаконня, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освячення. Бо коли були ви рабами гріха, то були вільні від праведности. (Рим.6:18-20)
Тобто виходить, що освячення наше відбувається через зречення пристрастей тілесних і повної віддачі всього, що ми маємо, для праведності перед Богом. Тобто коли ми стаємо рабами праведности, то ми освячуємося, а отже й зростаємо у вірі і любові!
svjat [ 19 серпня 2006, 11:09 ]  
Слова Апостола Павла і твій коментар говорять тільки про людські зусилля, які потрібні для освячення.
Але не розкривають суті освячення і відповідно, цілісної картини того, як воно відбувається. Бо освячуємось ми не лише через наші зусилля.
Отже, давайте обміркуємо ці питання докладніше.
Сонячник [ 19 серпня 2006, 11:23 ]  
Звісно, що ми освячуємося не лише через наші зусилля! :) Але ми перш за все повинні знати, що нам робити, щоб Господь нас освятив і оправдав! Господь освячує і звільняє від рабства похоті тілесної, очевидно, лише коли ми через віру самі прикладаємо до цього зусилля! Чи не так?
svjat [ 21 серпня 2006, 11:58 ]  
Саме так. Очевидно, що тут є співдія (синергія) Божої благодаті та людської волі.

Щоб краще осмислити те, що нам робити, було б доречно трохи сказати про глибинні підстави нашого освячення.
Освячення –це набуття святості. А Святість це властивість Божа, яка іноприродна гріховному, падшему світу в т.ч. людині. Тобто бути святим це бути в певному розумінні богом. Відновити образ і подобу Божу. Відтак, мати життя вічне. Тобто бути спасеним. (Ось уже і до спасіння переходжу..)

„За Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні,бо написано: Будьте святі, Я бо святий!” (I Петра 1. 15-16).
Але як же нам такими бути, з нашою гріховною природою, із законом гріха, що діє в нас.
Христос дає нам таку можливість! „Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива” прийшов до нас в тілі людському, взяв на себе цю немічну людську природу, яка потерпає від болю, страждань, спокус і уражена хворобою смерті. І через яку виникають всі можливі гріхи світу. І що він з нею робит? Викупляє…

Гріхопадіння по факту полягало в непослушанні: Адам порушив Божествену заповідь, і це призвело до зникнення узгодженості волі людської із волею Божою. Викуплення означає зворотній рух, повернення в той стан, із якого випав Адам, що можливо тільки на шляху абсолютного послушання Богу. Шлях послуху, який мав пройти Господь по Своїй людськості, передбачав прийняття всіх наслідків нашого гріховного падіння в т.ч. і смерть. По людськості Він зазнає всіх спокус, які тільки може зазнати людина і які зваблюють людину до гріха. Але всі ці спокуси Господь долає, перемагаючи їх не тільки силою Свого Божества, але і при участі Своєї людської волі, що вільно підкоряється волі Божественній. Явивши абсолютний послух Отцю, Христос приводить Свою людську волю в цілковите єднання з волею Божею, преображає Своє людське життя в сопричасність Божественної любові і вільне підпорядкування Божественній волі.
«Здержливістю, довготерпінням і любов’ю Христос відбив і подолав всі спокуси, і явив в Своєму житті всяку чесноту і премудрість…Це нетління волі закріплюється пізніше нетлінням єства, тобто воскресінням», - пише сучасний християнський богослов Г.Флоровський
Бог Слово з’єднується з людською природою (стає людиною) щоб освятити її, щоби освятити всі умови людського падшего буття(розум, волю, почуття, тіло), в т. ч. освятити і подолати закон смерті своїм воскресінням. Він включає всі аспекти нашого падшого життя в життя істине з Богом, те, яке ніколи не знає смерті. І тепер кожна людина, коли з’єднується по благодаті з Христом, то стає з ним одної освяченої (обожненої) плоті, тобто одержує життя істинне, вічне з Богом-Трійцею, Царство Небесне. Яке повністю проявиться після нашого воскресіння.

"І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство.
Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота,
і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров'ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне." (1 до Колосин 18:20)

"Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров'ю Ісусовою,
новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє.. " (Євр.10, 19:20)

Отже, чим тісніше ми з’єднуюємось з Господом Христом, тим більше ми освячуємось. Це містика ап.Павла, щоб ми були у Христі а Христос в нас.
Іван Твердий [ 21 серпня 2006, 15:17 ]  
Ці глибокі роздуми ще і ще раз спрямовують наші погляди на Ісуса Христа. Які би ми не були мудрі і вчені, але відповіді на такі питання як віра, спасіння, вічне життя, освячення неможливо знайти поза іменем Ісуса Христа, "в Якому всі скарби премудрости й пізнання заховані" (Кол.2:3)
svjat [ 30 серпня 2006, 14:23 ]  
Саме так.
Продовжу вашу думку ось такими словами апостола Петра:
„благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!
Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою.
Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи, утікаючи від пожадливого світового тління.” (2 Петра 1:2-4)

Пропоную тепер звернути наші погляди і на Святого Духа.
Отже, як сказав один єпископ: „Ми спасаємось по добрій волі Бога Отця, завдяки заслугам Сина і благодатною силою Святого Духа”. Доречі, ми і охрещуємось в імя Отця, і Сина, і Святого Духа.

Про Бога Отця та про Сина Божого ми сказали. А яка ж участь, роль, призначення Святого Духа в ділі нашого спасіння? Давайте поговоримо про це докладніше.
Сонячник [ 30 серпня 2006, 23:09 ]  
Дух Святий молиться за нас! Рим.8:26-27
Тарас [ 01 вересня 2006, 09:24 ]  
А ще відносно віри, то мені здається, що в Писанні слово віра вживається в двох значеннях: віра - в розумінні "психологічного феномену", як писав Svjat, і "віра" вживаєтьсяв іншому розумінні, як життєве уповання, життєві принципи. Про цю віру пише здається Яків: Боріться за віру раз дану святим.
svjat [ 01 вересня 2006, 15:55 ]  
Звісно, увірувати у Христа передбачає вірити його життєвим заповідям і жити за ними.
А що ви думаєте про участь Святого Духа в ділі нашого спасіння?
Сонячник [ 05 вересня 2006, 19:07 ]  
svjat написав:
А що ви думаєте про участь Святого Духа в ділі нашого спасіння?

Дух Святий навчає, докоряє, нагадує про слова Ісуса Христа. (Iван.14:26, 1Кор.2:10-13)
І як я вже писав вище, Дух Святий заступається (молиться) за нас:
Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. (Рим.8:26-27)
А також Дух Святий дає силу утікати від діл тілесної пожадливости, сповняє неземною радістю і свідчить, що ми діти Божі.
Але все це, звичайно, Дух Святий робить при одній умові: якщо Дух Святий в нас пробуває! Але хто Духа Святого не має, той не Христовий... :(
Сторінка 2 з 5 Часовий пояс UTC + 2 годин