То про що думали ви, коли потопали.

Згоден з вами про людське у Церкві. Але це аж ніяк не стосується віровчення. Віровчення ЗАВЖДИ правдиве у правдивій Церкві. По-іншому бути й не може. Святий Дух попросту не допустить аби Христова наука доходила до нас у викривленому виді. Це означало б, що Він неправдомовець, а про таке навіть подумати не можемо.

Взагалі я думаю, що всі християни вірять, що Марія з Богом. Проблема тільки втермінології *до речі баптисти не протестують проти терміну Богородиця) і в томуц чи молитись їй чи ні...

Хіба вона відмовляла в проханнях Ісуса, поки він ріс?

Хіба Він відмовляв у її проханнях, наприклад зробити чудо, коли закінчилось вино. Хіба її віра в цьому випадку не була більшою за віру всіх нас?

Так що є над чим подумати.

Тепер щодо того, чи чує Марія наші прохання.

Коли я зрозумів, що помираю, бо вже йшов на дно, то подумки кричав до Бога: "Боже, я ще не спасений, не готовий до вічності, не хрещений Духом Святим, спаси мою душу..." Це були не слова, а відчайдушний крик душі, які на завжди врізалися в мою пам'ять. І після цього як мене врятували, я дав обіцянку Богу служити.

А до цього випадку я вагався, я не хотів зректися самого себе, і не знав як це зробити... Я хотів мати життя вічне, але вважав, що для цього достатньо жити як живуть інші християни, у мене було багато планів життєвих - але за декілька секунд я відрікся всього.

Тому я наголошував, що перед лицем смерті дух людський кличе до Бога про порятунок душі, а не тіла. А кожен, хто на людей надіється - той надіється на них лише в цьому земному віці, а це дочасне і непевне.

Відреклися всього, але про хрищення Духом Святим, котре можна отримати лише будучи живим, таки не забули

Я не міг забути про духовне хрещення, бо тоді я часто просив у Бога, щоб Він мене хрестив Духом Святим

і я вірив у слова Ісуса Христа: ...скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього? (Лук.11:13) Це Божа обітниця, і Господні слова виповнилися - пізніше Бог все ж хрестив мене Духом Святим.

Бо виходить логічна нестиковка у ваших словах. Даєте зрозуміти, що на спасінні тіла вам не залежало й кажете, що у хвилини смерті просили Бога про спасіння своєї душі, а насправді про земне життя таки думали; за вашими словами, для того аби охриститися в Дусі Святому.

Тоді поясню: про земне життя думав до того, а коли стало ясно, що смерть неминуча (я вже навіть не дригався), то звісно, що вже думав про душу... і я чітко усвідомлював, що душа йде до пекла, тому я взивав до Бога, що душа моя не готова, не спасенна, бо я ще не хрещений (а я очікував, що Бог мене хрестить поки житиму, оскільки я просив про це ще раніше з вірою)...

А крім того, я в той час був переконаний, що без духовного хрещення і без святості душа йде до пекла, а я побачив себе грішником. І це були не хвилини, а секунди, а може й долі секунд - не встиг би я тоді мислити теоретично чи логічно.

Виходить ви тоді вважали хрищення важливішим за саме спасіння, й не вірили що Бог отак водночас може спасти вашу душу, не витягуючи вас з води на берег.

А тепер, коли б вдруге трапилася така "нагода", вам би як хотілося, що би Бог знову вас витянув на берег, чи може потонути уже охрищеним й піти на тамтой світ?

Ні-ні, по-перше, я вірив, що хрещення і святість є необхідним для спасіння (не важливішим, а невід'ємним від спасіння)

а по-друге, коли пішов на дно, то я вже навіть і не думав, що залишуся живим. Я очікував, що за мить моя душа вийде з тіла, і я предстану перед Божим судом, а потім вічні муки... Я просто взивав до Бога з усієї сили, щоб Він дав моїй душі спасіння - а як саме? - то я про це й не думав... Я з великим розпачем усім серцем кричав "Боже, спаси!"

Нє даждьотесь, як кажуть одесити

По-перше, я би не хотів потопати взагалі. Переконаний, що цього ніхто не хоче... По-друге, якщо ставити питання трошки інакше: чи хотів би я жити далі в тілі, чи вже сьогодні перейти у вічність, то скажу відверто, що поки я є в тілі, то хочу бути корисним глечиком для Бога, а коли прийде час померти, то краще мученицькою смертю за Ім'я Христове (якщо Бог дасть сили це знести), аніж просто втопитися.

P.S. Ми відійшли від теми

І коли ви кажете, що в останню мить свого життя треба думати про Царство Небесне й не думати про життя земне, -- лукавите.

Саме тому у християн католиків, православних, можливо й інших, так заведено, що хоча усі молитви є скерованими до Бога, про земні потреби взиваємо у молитвах до нашої Небесної заступниці Пресвятої Богородиці.

Давайте логічно помислимо якщо Марія - Бог то вислуховує, якщо ні - то не вислуховує. Припустімо моляться до неї 1 000 0000 одно час, як вона їх може вислухати всіх одночасно, як вона може одночасно за всіх просити, всім давати відповіді?

До ТІЄЇ, КОТРА й врятувала вас від смерти, коли взивали до Бога.

Тілесна людина справді більше думає про земне життя, але ми повинні врешті зрозуміти, що воно дочасне і не значне у порівнянні з вічністю.

Тому ап.Павло писав: Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей! (1Кор.15:19)

Ні, я кажу, що в останню мить пізно думати про Царство Небесне... Бо де серце, про те й буде думати помираючий.

Адже так Ісус Христос говорив: Складайте ж собі скарби на небі... Бо де скарб твій, там буде й серце твоє! (Матв.6:20-21)

А коли Христос скаже "Не знаю Я вас", то ніхто не зможе докорити Богу, вказуючи на помилуваного розбійника.

Тоді дайте відповідь на таке питання:
Давайте логічно помислимо якщо Марія - Бог то вислуховує, якщо ні - то не вислуховує. Припустімо моляться до неї 1 000 0000 одно час, як вона їх може вислухати всіх одночасно, як вона може одночасно за всіх просити, всім давати відповіді?

Теж дивно. Бо про хрищення пам'ятали, а про те, що Христос спасає розбійника без хрищення забули.

Діва Марія Божа матір, чому ж вона не може вислуховувати.

Душевні устремління не мають нічого спільного з фізичним часом.