БогунТ написав: проясніть, що для вас "подоба Божа" і чи є вона синонімом "образу Божого"
taras15 написав: можливо, подоба - це зовнішня суть, а образ - внутрішня. в деяких сторонах вони, напевно, є синонімами.
Нічого не розумію. Напишіть ясніше.
taras15 написав: але для чого ви так це розділяєте, не розумію? я не раз цитував із посл. до римлян, що "усі під гріхом", "всі згрішили", але "дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі.."
Спробую пояснити, якщо вдасться. Нагадую слова Бога через пророка Ісаю:
46:10 звіщаю кінець від початку, і наперед що не сталося ще, і що говорю: Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню
Так от. Бог намірився створити собі синів по Своєму задуму, по Своєму проєкту. Він Сам придумав образ і облаштування людини і створив її за цим Своїм образом. Особливістю людини було те, що вона повинна була плодитися, розмножуватися, щоб Богу не потрібно було щоразу з праху земного творити кожну особину окремо. Процес розмноження в якийсь момент повинен бути запущений, супроводжуватися певний період і припинитися в визначений Богом час. Припинення існування чого-небудь, нехай і процесу є не що інше, як його смерть. Отож, виходить, що весь цей процес розмноження потрібно помістити в смерть. Людина повинна бути смертною в цьому процесі. Що Бог і зробив. Смерті Бог поставив Свої закони. І керує нею Бог, як і всім творивом, за допомогою Свого слова. Яким чином? Ще раз озвучу те, про що писала раніше. Бог спроєктував людську плоть з силою, (заклав цю силу в плоть), яка реагує на слово Бога безумовно. Наголошую БЕЗУМОВНО. Але реагує специфічно - вона опирається Богу. Вона чинить те, що Бог забороняє вчиняти. Так Богу було потрібно. Він Сам заклав таке опирання Собі Самому. Адже потім буде за що її знищити – за непослух. І тепер, щоб ця сила щось виконала, Богу досить сказати Своє слово, але сказати не в формі наказу, спонукання до дії, а у формі заборони дії. От тоді опір цієї сили і виконає наперекір забороні потрібну Богові дію. Саме таким способом Бог Своєю волею і Своїм словом НЕ їсти плоду з дерева пізнання підкорив все твориво тлінню.
8:20 бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його
Подивимося на прикладі. Бог створив світ, Адама. Сказав плодіться та заселяйте землю. Є слово Бога. І що ця «зла» сила в плоті? Мовчить. Бо ці слова не містять заборони, а навпаки, дозволену дію. Далі Бог Своїм словом дає настанови, що буде їжею для тварин і для людей. І знову «зла» сила мовчить. Але як тільки Бог насадив сад і помістив туди людину, то відразу дав слово заборони «не їж». От тут відбулася реакція цієї сили на слово Бога. Вона почала діяти і виконала волю Бога. І як каже Павло: сама заповідь Бога для мене добра. Але, виявляється, що в моїй плоті живе сила (Павло називає її «гріх», не гріхи, а ГРІХ), яка бере повід від неї і нею мене вбиває. Добра заповідь Бога щось не робити приносить мені смерть. Чому смерть? Бо ж, знову, такий закон поставив Бог, що за гріховну дію – смерть. ГРІХ, називаю цю СИЛУ так, як її зве Павло - ГРІХ, не опирається слову людини. ВІН опирається слову Бога. Павло ще називає ГРІХ - «ворожнеча на Бога». І ми знаємо, що ГРІХ, опираючись заповіді Бога, заставив Адама вчинити не волю Бога, а волю ГРІХА, згрішити. І смерть легітимно, згідно з законом Бога, зайшла в Адама. Оскільки все людство було в Адамі, то його вчинок і спадок дістався всім: всі в ньому згрішили, хоч і не робили аналогічного, у всіх зайшла смерть.
Бачите, Павло вчить нас розрізняти, що буде гріхом, а що не буде гріхом. Щоб назвати дію гріховною, її мусить виконати ГРІХ, ця «зла» сила. А ГРІХ виконає дію лише на заповідь Бога. Отож, жити під заповіддю Бога є дуже небезпечно. Бо ГРІХ, опираючись Богу, бере людину в полон і нею вчиняє наперекір заповіді. А людина за свій вчинок отримує смерть.
23 та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. 24 Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти? (Рим.7:23,24)
На часі людині заголосити: «Боже, за що ти так зі мною чиниш? За що ще звинувачуєш, якщо при твоїй заповіді я безсилий перед ГРІХОМ? Це ж несправедливо!». Не будемо гарячкувати, адже в Бога все продумано наперед. Кінцева мета – привести Своїх синів у Свою славу, тобто в життя, що не минає. А це не що інше, як те, що людині легітимним чином треба доставити оте життя вічне. Всі мають в ньому потребу, бо наразі волею Божою всі в полоні «під ГРІХОМ», і в Адамі ГРІХОМ «всі згрішили» і не допущені до дерева життя, позбавлені слави Божої.
Отож, Бог легітимізував прихід смерті через силу в плоті – ГРІХ. І, як не парадоксально, для приходу благодаті легітимним чином, Бог знову використає цю ж силу – ГРІХ. Для того треба розмножити гріх, а, значить треба знову дати Свою заповідь у формі «НЕ …». Що Бог і робить – дає збірку заповідей у формі Закону. Дає його обмеженому колу людей, далі ми побачимо чому. Це коло Бог формує від одного Авраама в Ісааку-Якові. Бере Собі в Свій народ, стає його союзником, формуючи правову структуру – союз, біблійною мовою – завіт. Це Його легітимне царство на землі. Громадяни цього царства мають свій паспорт – обрізання плоті. Їм і доведено Божий Закон, яким регламентуються стосунки Бога з народом і стосунки в суспільстві. Питання. Хіба Бог не знав, що це небезпечно для людини, яка в полоні ГРІХА? Знав. Тому й виставив для порятунку людини під Законом запобіжні заходи. З Законом Бог пов’язав священство, яке за гріх приносило відкупні кровні жертви. Закон без священства давати не можна, бо буде як з Адамом – за гріх - смерть. Щоб відбулося очищення народу від гріха, треба було організувати місце присутності Бога, перед лице Котрого принеси відкупну жертовну кров. Чи зручно було давати Закон і організовувати таке священство в планетарному масштабі всім народам, щоб всі в подальшому отримали благодать – життя вічне? Звісно, незручно, та й, виявляється, не потрібно. Щоб всі народи отримали цю благодать, достатньо розмножити гріх в одному суспільстві під пильним Божим оком. Як каже Павло:
20 Закон же прийшов, щоб збільшився переступ. А ДЕ збільшився гріх, ТАМ зарясніла благодать, (Рим.5:20)
Оскільки ГРІХ воює з Богом, а людина наче лише присутня в цій грі і без вини винна, то Бог вчиняє справедливо, праведно. Він віддає на смерть не грішну людину, а Свою, так би мовити, кров – Свого Сина. Бог Сам розплачується за те, що Сам поклав людині в плоть. Справедливо? Справедливо.
Носій благодаті з’явився ТАМ, ДЕ розмножився гріх. Ісус мав в собі оте життя, потребу в якому мали всі люди. Він те життя приніс і роздасть усім. Але спочатку він мусить відбутися як жертва, щоб справедливо викупити підзаконних від прокляття Закону. Вони ж страждали під Законом задля всіх. Щоб Авраамове благословіння – благодать - було дане всім народам.
Тому й проповідувати Ісуса треба такого, який прийшов до підзаконних відкупити їх від розмножених Законом гріхів і дати благодать життя всім народам. Так, як робив це Павло.
Як відбувається «роздавання життя», можемо говорити далі, якщо цікаво. Бо щось багато написалося.
|
