Що то є Любов в моїм серці?
Описана у віршах великими і вже увічненими, випробовувана кожним, хто її шукає і хто не думає ї шукати, уславлена і переказана як головна героїня у сценарії життя багатьох, але чи насправді вона є така, ЛЮБОВ, як її ми уявляємо?
Я люблю з дитинства тварин, приносила колись кошенят і цуциків, доглядала за хом’яками, рибками, черепашкою, папугами…. Тепер я не хочу ніяких тварин, бо за них потрібно нести велику відповідальність. Надворі я вже не виношу поїсти тваринкам, надоїдливих нявкаючих і нечистих котів виганяю з під’їзду, не дозволяю дитині торкатися, гладити собак, котів, бо боюся гельмінтозу. То хіба я люблю тварин?
Мені з дитинства було шкода калік, хворих і недієздатних людей. Але в школі я часто надсміховувалася над психічнохворими, душевноневрівноваженими. Я б не хотіла одружитися з калікою. Я тримаюся осторонь людини, в якої є деякі вади. Ніколи не підходжу близько і не сиджу з психічнохворими. Ніколи не допомагала і не підтримувала недієздатних. То хіба ж я люблю ближнього?
Я люблю поважаю з дитинства своїх батьків і старших. Але зажди їх вголос засуджую, нерідко обзиваю, роблю їм боляче, не шаную їхньої праці, не допомагаю по господарству і часто роблю вигляд, що не бачу пенсіонера в транспорті. То хіба я люблю ближнього?
Я люблю свого чоловіка, кохаю тільки його єдиного. Але мені подобаються спостерігати за красивими чоловіками, дивитися в яких костюмах та в якому взутті ходить цей красень. Коли бачу знайомих хлопців з підліткового періоду життя – пригадую різні цікаві моменти, які нас поєднували. То хіба я не чиню перелюбу?
Я люблю свою дитину. Віддаю їй своє життя, хочу виховати справжньою людиною. Але в методику моїх виховань входять: фізичні покарання, крик, вереск, несправедливість, непояснення дитині істини, не рідко навчаю непотрібному, сварюся при дитині на інших, вживаю нецензурну лексику. То хіба я турбуюся про дитину і люблю її? То хіба я справжня мати?
Я люблю Бога всім серцем своїм і всією душею. Але читаю гороскопи і тлумачення слів, піддаюся спокусам земним, відвертаюся і зневірююся частіше ніж молюся до Бога. Не дотримуюся заповідей. То хіба я люблю Бога?
Я з тієї притчи про сіяча (з Біблії) є поганим недобрим зерном, яке сіють в суху землю, і вони не сходить.
Побач мені Господь, бо я грішна! Пробач, бо знаю свої провини, і знаю що це гріх, коли його чиню, але все ж чиню, іду на гріхопадіння. Пробач! Ввійди в мою душу і очисти її! Дай Духа святого, який буде вести мені дорогою праведною, бо я хочу ти по життю з тобою. Дякую за все прекрасне в житті, дякую за саме життя!
|
Але ніколи не залишає Господь у смутку, завжди посилає радість і благодать 
, а найбільше саме тоді, коли серце твоє сумує і плаче 
