Одна багата дама призначила нагороду тому, хто виростить найкращу кімнатну рослину. Через якийсь час до дами прийшла дівчинка й принесла квітку незвичайної краси. На свій подив дама дізналася, що ця дівчинка з бідного кварталу.
- Як тобі вдалося виростити таку чудову квітку? - запитала вона.
І дівчинка розповіла:
- Світло сонця проникало в нашу кімнату тільки в ранковий час. Тому щоранку я
ставила квітку на віконце так, щоб сонячні промені її освітлювали й зігрівали. Ближче до обіду я піднімалася двома поверхами вище до моєї тітки, там квітка одержувала промені обіднього сонця. А під вечір брала квітку з собою до однієї хворої дівчинки, кімната якої виходить на захід. І там квітки торкалися промені сонця, що заходило. Напеввно, тому вона й виросла такою гарною.
Христос - Сонце правди. Чи відкриваємося ми Його променям так, як квітка дівчинки сонцю?

Випадок

Молода жінка поверталася з роботи додому автом. Вона вела дуже обережно, бо машина ж новісінька, лише вчора придбана завдяки ощадливості чоловіка, який відмовляв собі у багатьох речах, аби купити саме цю модель.

На запрудженому перехресті жінка на хвильку розгубилася і — цього виявилося досить, аби бампером врізатись у машину попереду.

Жінка розплакалася. Як їй пояснити чоловікові те, що сталося?

Водій другого авта поставився до неї з розумінням, але пояснив, що потрібно записати номери водійських посвідчень одне одного та інші дані.

Жінка стала шукати у пластиковій торбинці свої документи. Звідти випала якась картка.

На картці характерним почерком чоловіка було написано: «Коли щось трапиться — пам’ятай, сонце, що я кохаю тебе, а не авто!»

Нам варто весь час про це пам’ятати: найважливіші люди, а потім все інше. Ми-бо стільки робимо для предметів, авт, будинків, організацій, матеріяльного забезпечення! Якби то стільки часу й уваги ми присвячували людям, світ був би інший.

Ми повинні знайти час на те, щоб вислухати одне одного, щоб подивитися одне одному в очі, щоб разом поплакати, посміятися, поспівчувати, погуляти…

Тільки це заберемо до Господа. Себе і свою здатність любити. Не меблі, не одяг, не тіло…

недавно на зібранні почув цю історію.
В одному місті була Церква, яка з часом почала вимирати: старші брати і сестри відходили у вічність, а молоді відходили у світ... І старші брати, пресвітери, пастирі були дуже занепокоєні цією справою і довший час молилися, кликали до Господа. І так пробували, і по іншому - нічого не змінювалося, Церква занепадала. І вже вирішили, що потрібно її закривати. І ось одно разу до них приїхав один молодий служитель Божий, і старші брати йому сказали, що хай він ще щось спробує зробити, а якщо ні, то будуть закривати Церкву. Цей молодий брат теж почав щиро молитися, але нічого не змінювалося. Але одного разу Бог дав йому одну думку...
Він наробив багато оголошень і порозклеював ними все місто. Там було написано, що в такий-то день, в таку-то годину буде похорон церкви (!). Все місто оживилося, всі тільки і про те говорили, як, що, казали вони. Всім було дуже цікаво, як це відбуватиметься.
І ось відповідного дня приміщення церкви було повністю "забите", зібралося все місто, всі хотіли подивитися на похорон церкви. Спереду, як і на похороні, стояла труна. Спочатку, як зазвичай, брат сказав проповідь, розказав про всі милості і чуда, які Бог робив колись у цій Церкві, що ті самовидці вже повмирали, а ви, каже, їхні діти повідходили у світ. І сьогодні похорон нашої церкви, підіть і попрощайтеся з нею. І всі люди почали по черзі підходити до труни. А там на все віко було дзеркало. І кожен дивився і бачив себе... І тоді Дух Святий почав робити справу в серцях тих людей, вони сильно розжалобилися і почали каятися! Від того часу Церква знову ожила і почала служити Богу! Таке Бог чудо вчинив. А суть в тому, що треба "молитися завжди, і не занепадати духом" (Лк. 18:1), навіть коли вже думаєш: все, коли думаєш, що Бог бариться і не чує, потрібно молитися і ще раз молитися, бо "Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону!" (Лк. 18:8)

Якось навесні онук з дідом прибирали на городі бур'яни. Раптом дитина запитала:
— Дідусь, а чому бур'яни, які ми не садили, так добре ростуть, а те, що ми садимо, потребує нашої уваги, турботи і праці?
— Ось, онучок, завдяки своїй спостережливості ти зробив важливе для себе відкриття: усе цінне і значуще для людини часто вимагає від неї чималих зусиль, а шкідливе і непотрібне виростає само.

«Коли несправедливі ростуть, як трава, і цвітуть всі злочинці, то на те, щоб навіки були вони знищені» (Псалом 92:8)

Місіонер, який прожив в Японії багато років, і відомий співак, що пробув там тільки два тижні, поверталися до Америки одним літаком. У Нью-Йорку місіонер побачив великий натовп прихильників співака, які вітали його радісним криком...
– Господи, я нічого не розумію, – прошепотів місіонер. – Я пожертвував 42 роки для Японії, а він пробув тільки два тижні, і тисячі людей вітають його з повернення додому – мене ж ніхто не зустрічає.
Господь відповів:
– Сину, та ж ти ще не повернувся до свого дому.

Молода дівчина виховувалася в християнській сім'ї і з дитинства знала , що таке чистота і святість перед Богом. Вона так само була рішуче проти близьких стосунків до шлюбу , спиртного і тд. Багатьом з нас ця ситуація знайома - історія про білу ворону .
У школі всі знали , що вона віруюча , але коли вона вступила до коледжу однокурсники з часом стали питати , чому вона не приходить на вечірки і тримається осторонь. Дізнавшись про причину , над нею стали сміятися . Вона нічого не доводила їм , не намагалася переконати. Одного разу вона просто сказала : "Ви можете сміятися наді мною скільки вам завгодно. Але ситуація така: я можу стати такою як ви в будь-який момент , але ви стати такою як я не зможете вже ніколи".

Притча про Олівець

Перш ніж покласти олівець в коробку майстер відклав його насторону.
«Є 5 речей, які ти повинен знати, - сказав він олівцю, - перш ніж я відправлю тебе в світ. Завжди пам'ятай про них і ніколи не забувай, і тоді ти станеш кращим олівцем, яким тільки зможеш стати.
Перше: Ти зможеш зробити багато великих речей, але лише в тому випадку, якщо ти дозволиш Іншому тримати тебе в Його руці.
Друге: Ти час від часу будеш переживати нелегке обточування, але це буде необхідним, щоб стати добрим олівцем.
Третє: Ти будеш здатним виправляти помилки, які ти зробиш.
Четверте: Твоя найбільш важлива частина буде завжди знаходитися усередині тебе.
І п'яте: На якій би поверхні тебе не використали, ти завжди зможеш залишити свій слід. Незалежно від твого стану, ти повинен продовжувати писати».
Олівець зрозумів і пообіцяв пам'ятати про це; він був поміщений в коробку з покликанням в серці і очікував свого часу.

І тепер, ставлячи тебе на місце олівця, хай ці слова будуть почуті тобою: завжди пам’ятай ці 5 правил і ніколи не забувай їх, і ти станеш доброю людиною, якою тільки зможеш бути.
Перше: Ти будеш здатний робити багато великих речей, але лише в тому випадку, якщо дозволиш Богу тримати тебе у Своїй руці і дозволиш іншим людям мати доступ до багатьох дарів, якими ти володієш.
Друге: Ти будеш час від часу переживати нелегке обточування, проходячи через різні проблеми. Але ти будеш потребувати цього, щоб стати більш сильною людиною.
Третє: Ти зможеш виправляти помилки, які ти зробив, або зможеш «вирости» з них.
Четверте: Твоя найбільш важлива частина буде завжди знаходитися усередині тебе. З глибини серця твого будуть виходити твої вчинки.
І п'яте: Скрізь, де б ти не йшов, ти повинен залишити свій слід. Незалежно від ситуації, ти повинен продовжувати служити Богу всюди і у всьому.

ВІДКРИЙТЕ ДВЕРІ СЕРЦЯ (притча)

На вахті біля воріт у військову частину стояв солдат. Вночі несподівано під'їхала машина капітана. Солдат став струнко і завмер, віддаючи начальнику честь. Капітан подивився на нього і сказав:
– Слухай, хлопче, честь честю, але ворота потрібно відкрити.
Солдат схаменувся і кинувся відкривати ворота.

Ось так само іноді ми поводимось з Христом. Віддаємо Йому честь різними способами, але не відчиняємо перед Ним двері свого серця. Його величаємо, Йому співаємо, але серця не відкриваємо. Навіщо Христу така честь, якщо Йому немає місця у нашому житті? Відкриймо Йому двері наших сердець, щоб Він благословив наше життя.

ТЕЛЕФОН, ПОТЯГ і ТЕЛЕГРАФ (притча)

Одного разу вчитель розповідав, що будь-яка річ може чогось навчити людину.
Один учень запитав:
– А хіба можуть чогось навчити людину такі речі як, наприклад, телефон, потяг чи телеграф?
Учитель відповів:
– Телефон вчить тому, що все, сказане людиною, може бути почуте дуже далеко. Потяг допомагає зрозуміти, що запізнившись усього на хвилинку, можна запізнитися назавжди. Телеграф – тому, що за кожне слово треба бути готовим заплатити.

РОЗРАДА

Одна дівчинка повернулася від сусідки, у котрої щойно померла восьмирічна донька.
— Чому ти ходила до пані Олі? — питає батько.
— Щоб її розрадити, — відповіла дівчинка.
— А як ти, така мала, могла її розрадити?
— Я обняла її, вона взяла мене на коліна, і я… плакала з нею.

Якщо хтось поруч тебе страждає, плач разом з ним. Якщо хтось радіє, радій разом з ним. Любов — дивиться й бачить, чує і вислуховує.
Любити — це брати участь усім своїм єством у радості чи горі ближнього. Той, хто любить, відкриває в собі безмежні можливості розради і співчуття

Притча "Хто чим багатий, той тим і ділиться"

Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! (Римлян 12:17)
_______________________________________________
Купив чоловік собі новий будинок - великий, красивий - і сад з фруктовими деревами біля будинку. А поруч у старенькому будиночку жив заздрісний сусід, який постійно намагався зіпсувати йому настрій: то сміття під ворота підкине, то ще якусь гидоту накоїть.

Одного разу прокинувся чоловік у хорошому настрої, вийшов на ганок, а там - відро зі сміттям. Він узяв відро, сміття викинув, відро вичистив до блиску, назбирав в нього найбільших, стиглих і смачних яблук і пішов до сусіда.

Сусід, почувши стукіт у двері, злорадно подумав: «Нарешті я дістав його!». Відчинив двері, сподіваючись скандалу, а той, замість претензій, простягнув йому відро з яблуками і сказав: - Хто чим багатий, той тим і ділиться!

Чула ще таку історію. Трохи смішна, але заставляє задуматись...
Одного разу прийшов хлопчик до батька і розповідає:
- Тату я бачив як везли померлого дядька, а за ним ішла велика черга!
Справді, ми стоїмо у цій великій черзі, але ніхто з нас не знає , коли насправді прийде наша черга. Як потрібно завжди бути готовими...

Чоловік сидів у барі.Раптом двері відчинилися,і в приміщення зайшов його малий синок.Чоловік запитав:"Сину,звідки ти взнав,що я тут?"Відповідь була:"Я йшов по твоїх слідах."(Вночі випав сніг)Куди ведуть наші сліди?

Притча про Сонце, яке шукало темряву.

Якось Сонце, оббігаючи, як завше, Землю, помітило серед трави незвичну тваринку, якої раніше не зустрічало. Та й поведінка її була якась дивна: вона ніби щось шукала, тупцюючи на місці, чи не знала куди йти.

— Егей, ти хто, і що ти тут робиш? — гукнуло Сонце.

— Ой, не дивися на мене так пильно, ти мені робиш боляче — відказала тваринка.

— А що ж я такого роблю, що тобі від мене боляче? — Здивувалося Сонце.

— Тут занадто світло, я нічого не бачу і не знаю, де моя приємна темна нірка, — відповідає незнайомець.

— Дивно, чому ж ти нічого не бачиш, адже я так яскраво свічу. — Ніяк не могло второпати Сонце. — А що таке темрява? Та й назвися, хто ж ти такий?

— Мене звати Кріт, я живу в нірці під землею, там завжди приємно, прохолодно і темно. Ой, нарешті я знайшов свою нірку!

— Зачекай, — гукнуло Сонце. — Я хочу подивитися твою темряву, скільки ходжу по землі не чуло про неї і не бачило.

— Ось заховаюся в нірці, — відповів Кріт, — тоді заглядай у неї скільки хочеш, бо надто ти сліпуче. Але тільки заглянь, ще бракувало мені в нірці тільки світла, — і він зник у підземеллі.

Сонце, скільки можна було, нагнулося і заглянуло в нірку. Уважно роздивилося, заглянуло в кожну щілинку, розігнулося, потім з недовірою нахилилося над ніркою ще раз.

— Напевне, мене Кріт обдурив, — подумало. — Ніякої темряви я щось не бачу. Ну нора, звичайна дірка в землі, грудки, корінці, а де ж темрява?

Неподалік у пилюці порпалася курка.

— Гей, приятелько, — гукнуло Сонце. — А тут у вас десь є темрява?

— Ну, звичайно ж, — відказала Курка. — У мене в курнику навіть зараз темно. А вночі, то взагалі хоч в око стрель.

— А можеш мені показати її?

Курка здивовано подивилася на Сонце, мало що розуміючи.

— Дивись… Тільки що там дивитися… Темрява як темрява…

Сонце зазирнуло в курник, ретельно обнишпорило всі закутки й розчаровано озирнулося на Курку.

— Та нема там ніякої темряви… Звичайні стіни, звичайні жердини, купа соломи, а темряви немає…

— Не мороч мені голови, нічого я не знаю, — курка байдуже одвернулася і за мить зникла у хмарі куряви.
На цьому пригоди Сонця тільки почалися. До кого воно тільки не зверталося за допомогою!

Усі впевнено казали, що темрява справді існує, люб'язно погоджувалися показати йому її, але нікому цього не вдалося. Хоч плач, темрява, яка щойно була от у тому закутку, у тій от ущелині, у тамтій гущавині, десь зникала, як тільки Сонце туди зазирало.

— Обманюють, — думало Сонце. — Сміються з мене. Ніякої темряви немає. Я що, сліпе, хіба не бачу… — і воно ображено одвернулося.

І там, звідки Сонце одвертало свій погляд, наставала темрява. Звичайна темрява, яка зазвичай приходить туди, де немає світла. Бо, власне, темрява — це відсутність світла, як зло — відсутність добра, війна — відсутність миру. Як гріх — відсутність Бога.

Тому й не дивно, що Сонце не знайшло темряви. Бо коли ти сам є світлом, де ж вона візьметься, ота темрява?

Rosinka! + 100! Хай Бог благословить! Обов'язково використаю це у недільній школі! Можливо знаєш ще якісь подібні історії, напиши (або ж можеш дати ссилку, якщо знаєш якісь)