***
Шумить пустеля монотонно,
Іде арабський караван,
Беззвучно, стримано, синхронно.
Пустеля, наче океан,

Безкрая, аж до виднокола,
Січе пісок все по лицю.
Пустеля неосяжна, гола
І шлях відкриє лиш знавцю.

Малює вітер по спіралі.
У вирі, в пристрасті думки.
Тмяніють цінності вже сталі,
Дається втома вже взнаки.

Поводирю в путі покірні,
Уважність справжній тут покрів,
Йому відомі стежки вірні.
Та час збира й поводирів.

Коли б дослухалась поради
Недоброзичливих людей,
Прийняла б інші вже засади,
Була б слугою й тих ідей.

Пісок часи рахує й нині,
У думці слово вчителів,
У мандри кличуть мрії вільні.
Шукає серце добрих слів.