Проминув знову рік. Стала стежка земна ще коротшою, І до вічності ми уже ближче усі підійшли. Чи Господні слова, які стали колись найдорожчими, У мандрівці оцій ми у чистих серцях зберегли?
Чи є віра у нас, чи її ми, бувало, не втратили, Ідучи крізь нелегке й не завжди привітне життя? Чи змогли залишитись ми нею такими ж багатими, Як тоді, коли вперше сказали слова каяття?
А молитви вогонь чи горить на жертівнику нашому? Чи сягає небес, чи лиш тліє вуглинками слів? А молитви вогонь помагає піднятись упавшому, Пломеніє за тих, хто пізнати Христа не зумів?
Проминув іще рік, і не завжди ішли ми висотами, І не завжди пісні по дорозі були на вустах. Але серед скорбот чи навчилися бути ми вдячними Й пам'ятати, що все життя наше в Господніх руках?
Чи побільшало в нас теплоти у словах один одному? Чи цінуємо тих, хто в житті поряд з нами іде? Чи залишили ми промінь світла у серці холодному, Що його до Христа крізь невір'я колись приведе?
Чи робили добра трохи більше, як в році минулому? Трохи більше сказали комусь про Господню любов? Чи, бува, на шляху, утомившись іти, не заснули ми? А чи, може, хто з нас, розлюбивши Христа, охолов?
Проминув знову рік. А ще скільки таких - ми не знаємо, Тільки зустріч з Христом усе ближче і ближче до нас. Тож втішаймося цим, коли надто в житті знемагаємо, І пильнуймо за тим, щоби наш каганець не погас.
Бо дорога у вись не буває безпечною й легкою. І таку нам Господь до Осель Своїх не обіцяв. Тому далі іти усе вужчою й вужчою стежкою І тримати міцніш усе те, що нам Бог дарував.
Нехай Духом Святим Він зміцнить у цей час із нас кожного. Поправляймо життя, щоб до неба могли ми дійти І зустрітись з Христом, і прийти не з руками порожніми, А найкращі плоди, чисте серце й хвалу принести. 19.12.2015