Чом душа моя болить?
Чом лякається, тремтить?
Вередує, мов дитя,
Плаче, наче немовля!

Втихомирюю її,
А вона не хоче, ні.
І ховається в куток
Від назойливих думок.

Не дрімає і не спить,
Не змовкає ні на мить.
Що робить не знаю я,
Плаче й все душа моя!

Ти ж тихенько підійшов,
Душу в розпачі знайшов,
Лагідно на руки взяв
Й щось до неї промовляв.

І неначе диво див
Із душею Ти зробив –
Посміхається вона,
Вже не плаче, не сумна.

Прошу я Тебе, не йди,
Залишайся назавжди,
Бо радіє лиш з Тобою
Радістю душа такою.