Жовтий лист спадає, а за ним і другий,
Стеляться додолу у осінній стужі.
Теплим покривалом ліс накрився чудно,
Небо сумувало, час був безрозсудний.

Мрії засинали на гілках тернових,
Відчувало серце стукіт, біль і сльози...
А любов не меркла, втома не згасала,
Линула у небо й світ перемагала,

Бо надмірна дуже, навіть незборима.
Оживляло серце ці осінні дива
І зціляло душу в золотистих шатах,
Світу, мій коханий, долею розп'ятий!