Закінчувався день, зайшло за обрій сонце, Стихало місто й готувалося до сну, Постукав хтось у двері мого серця, Я відчинив... сьогодні не засну.
Обгорнене життя якоюсь суєтою, Турбот, переживань - на раз й не підіймеш, Я так жадав поговорити із Тобою, О мій Ісус - я знав що Ти прийдеш.
Заходиш тихо, лагідний Твій погляд, Сідаєш знову біля мене і мовчиш, Ніби говориш:-"Я вже тут, Я поряд, Свої турботи і печалі, все облиш".
-"Чому покликав ти мене мій сину, Чи що важливе хочеш сповістить? Давно вже не заходив я в твою гостину, Все забуваєш Батька запросить".
-"Так Тату, все турботи,все проблеми, Пробач мене що лишнього збирав, Я малював собі великі плани,схеми, Все що хотів-усе я здобував".
-"А що ж тепер, пропало вже бажання, Чи знову будеш щось мене просить? Такі одноманітні всі твої прохання, Та знай- Моя любов усе терпить".
І я замовк, боявсь підняти очі, Ставало соромно за все своє життя, Поглянув на годинник-середина ночі, А Він чекає мого каяття...
Заплакав гірко, сльози полилися, Перебираючи життя я все згадав, Чого просив від Батька і за що журився, Що я набув і що я розміняв.
Життя моє проходило так швидко, Лиш озирнусь- і рік весь пролетів, Від чогось я радів, від чогось було бридко, А потім забував що й взагалі хотів.
Я витер сльози правою рукою, Підняв свій погляд, в вічі подививсь, Думки немов глумились наді мною, Сказати я не міг але рішивсь.
-"Моє прохання трохи дивне Тату, Не хочу я просити лишнє знов, Не хочу знову суєти тягар збирати, Я хочу повернути першую любов."
Підвівся Батько і промовив тихо: -"Мій сину,Я сьогодні все тобі простив, Але вставай, щоб не спіткало тебе лихо, Вернися на те місце де її ти залишив..."