Це ти і я — ми розп’яли Ісуса
Гріхами, ненавистю і злом.
І кров текла… а Він терпіти мусив,
В пориві болю — до нас кликала любов.

Це ти і я — ми були на Голгофі,
Це ми не прийняли свого Царя.
І наші руки — теж у Його крові,
Бо грішна плоть не встояла була.

Це ти і я — ми грішимо щоденно,
І знову розпинаємо Христа
А Він ту чашу випив так смиренно,
Щоб світ спасти від вічного гріха.

Стікала кров… Вбивали цвяхи в Тіло,
І огорнула темрява гору.
Це ти і я стояли… сміхом диким —
Не випустивши й крапельки жалю.

Це не юдеї, римляни чи греки —
Це кожен з нас, коли в гріху живе.
Ми знову розпинаємо Ісуса
І дивимось, як кров свята тече.

Він постраждав. Терпів. Його боліло.
І в мить як час для цього підійшов.
“Звершилось!” — мовив голосом із тіла.
І Дух Його до раю знов пішов.

Пробач, наш Отче, що відкинули Царя,
І світ, в гріхах, продовжує тонути
Хай на все буде воля лиш Твоя,
Щоб кожен зміг цю істину збагнути.

Бо дар для нас — Його велика Жертва,
Щоб кожного привести в дім Отця.
Та чи повірив ти, що Цар наш мав померти?
Щоб вічне дарувати всім життя!

- Іванна Андрейків

#іваннаандрейків?