На день Петра и Павла
Євр.13:7
1
Святий Павло в посланні заповів,
Щоб віри сповнені й любові,
Ми згадували тих, хто говорив
І наставляв нас в Божім слові.

Тому сьогодні наші почуття,
Скорбота й вдячність наповняла,
Бо згадуємо ми кінець життя,
Апостолів Петра і Павла.

Закінчили вони свій шлях земний,
В один цей день, переказ свідчить,
Лише їх термін розділив річний,
Страждальний перехід у вічність.

Був розіп’ятий на хресті Петро,
Але до низу головою,
Вважав, що навіть смертю із Христом,
Не гідний вмерти він одною.

А згодом йти до Риму і Павлу
прийшлося, де в в’язницю взяли,
Він був громадяни́ном, і йому -
-суди́вши, голову зрубали.

Багато в чому їхні розійшлись,
Шляхи, характери і долі,
Та об‘єдналися вони й злились,
В безмежній до Христа любові.
2
Ця любов чимало надихала,
Йти на жертви перших християн,
Що життя у муках віддавали,
Віру ту, передаючи нам.

Ми, хто старші, у країні жи́ли,
Де пропагувався атеїзм,
У в’язницях «органи» гнобили,
Тих хто Бога в своїм серці ніс.

Але нам не тільки пам’ятати,
Треба їх, а заповідь Павла,
В то́му, щоб їх віру перейняти,
І вона в нас сили набула.

Тому Слово Боже грішним не́сти,
Ми повинні, кожен день і час,
Це і поклик до місіонерства,
Він лежить на кожному із нас.

День Петра і Павла нас повчає,
Навіть імена їх свідчать нам,
Так Петро - це камінь означає,
А Павло мали́м назвався сам.

Тож Петро нас вчить міцни́ми стати,
Грішне подолати і земне,
А Павло - смиренно умалятись,
Бо для віри - послух головне.
…
Слава їм, що по землі ходили,
З іменем Ісуса на вустах,
Світ його ученням просвітили,
До спасіння нам відкрили шлях!