Я не хотіла долучатися до справи, Але думки просилися у слово. Тому вдягнувши їм із букв оправу, Хочу продовжити почату тут розмову. * * * Поезія - струнка і звучна мова, Але це - ні! - не просто римування. Це вміння бачити і чути словом І стогін бурі, і німе зітхання.
Поезія - це неба чиста просинь, Барвистий килим весняного поля, Мереживо, яке зіткала осінь З багрянцю, що опав з дерев поволі.
І якщо глянути на все довкола, То Бог творив красиве і доладне. О, навіть думка не прийде ніколи, Що Боже - а законам непідвладне.
Закон тяжіння, сіяння і жнива, Закон тертя, енергії і маси... Невже це знати зовсім неважливо? Ні! Те, що Боже, має цю окрасу:
Підпорядкованість законам певним. Адже наш Бог - це Бог порядку й ладу. І щоб Йому служити добре, ревно, Потрібно хаосу прибрати ваду.
Вірші про Бога - це не просто рими, І не бездумне слів своїх складання. Він Сам присутній в тих віршах незримо, Тому докласти треба все старання.
Нехай нам Бог поможе працювати І карбувати кожне - кожне слово, Щоб той, хто буде вірші ці читати, Побачив в них зерно, а не полову.