В пустелі темній і безлюдній,
Безпечний подорожній заблукав...
Промерз він до кісток у холоднечі лютій,
У відчаї до Бога заволав:

"О Боже, зглянься, пропадаю!
Зішли вогню зігрітися, прошу!
Прости, що в радощах про Тебе забуваю,
У серці Твого слова не ношу!"

І враз багаття запалало
В печері серед диких скель:
"Ввійди,-тихенько пролунало.-
Далеко звітси до жилих осель".

"А як зігрітися,-у голові майнуло,-
Коли б раптово вогнища не стало?"
І наче свіжим вітерцем війнуло:
"Не вогнику проси-проси кресало".