Відлигло звечора. Мороз вже не пече. Кружляє у повітрі тихий сніг лапатий, Вдягає сонне місто в білі-білі шати. Здається –ніч поставила верстати Й при світлі ліхтарів зимову казку тче.
Ні зір, ні місяця. Лиш тільки снігопад. Такий густий-густий, що й темрява ясніє! Сніжинки падають на плечі, руки, вії - То оживають знов у пам’яті події, Вертають в Україну напередодні свят.
Не завжди верстами і кількістю декад Вдається виміряти віддалі та строки. Знайомі з юності пісні стирають роки, І через світлих сліз гарячу поволоку Я бачу наяву далекий снігопад:
Стежки заметені ми торували знов, Юрбою йшли від хати і до хати. -Господарю, дозвольте заколядувати, В свят вечір вам добра і щастя побажати, Бо в грішний світ Спаситель немовлям прийшов!
Злітала музика з намерзлих струн гітар І видихав акордеон ажурні трелі. Ми молоді були, щасливі та веселі - Живі герої у різдвяній акварелі, Де фоном був нічний засніжений бульвар...
З тих давніх пір пройшло не мало вже років... Не йде у Сакраменто сніг рясний, лапатий. Незмінним є одне: Різдво – зимове свято, Хоч можуть у ці дні дощі нас полоскати, Та не змовкає наш дзвінкий, різдвяний спів.