Кажуть, час - це той лікар, що може загоїти рани, Може стерти із пам'яті дати, слова, події І змінити всі погляди, наміри наші і плани. А буває, що гаснуть із часом останні надії.
Час - невпинний. Про свій хід він нас не питає. Хто устиг, а хто ні - час немає назад вороття. День за днем, рік за роком він в нас назавжди забирає. З часоплину того і складається наше життя.
Але час не всевладний. Йому не під силу стерти Ті події, що стались дві тисячі років назад, Як Голгофа стрічала Христа, де Він мусив померти На одному з хрестів, що піднялись у пам'ятний ряд.
Час безсилий і рани Христа заживити. Вони й досі є доказом того, що Він пролив кров, Щоб могти і донині всіх грішних прощати й любити, Хто б до Нього в спокуті провин всіх своїх не прийшов.
Так, ця мить - поза часом. Вона йому непідвладна. Мить єднання із небом спасенної Богом душі. Як тоді, так і зараз оця мить така є відрадна, Бо сягає у вічність, не маючи більше межі.
І надія спасенних ніколи уже не згасне, Як би грізно її не залякував знищити час. Адже їм приготоване Місто у небі прекрасне, До якого всім серцем своїм вони линуть щораз.
Але все ж, час невпинний. І це треба всім пам'ятати. З його плином так швидко проходить все наше життя. Як же встигнути треба нам шлях до спасіння впізнати! Як же треба не втратити нам оту мить каяття!
Бог дарує усім і сьогодні в Ісусі спасіння, Та тепер все залежить - задумаймось! - тільки від нас. Бо було вже Різдво і розп'яття, було й Воскресіння. Він зробив все, що міг. Ну а ми - невже втратимо час?