Шановні учасники!

У темі "Вознесіння Церкви" виник відросток нової теми, яку ми перенесли сюди.

Все почалося з репліки Сонячника:


Суть теми заключається в тому, щоб з'ясувати, хто може називати себе вірним, праведним, спасеним чи святим.

Фальшивий сором!

Побоявся возгордитись в очах ближнього. А впевненість і гордість це різні речі. Значить не впевнений.

П.С. Я так ХОЧУ почути заперечення...

Друзі! Я ніколи не вживаю "ми" чи "я", коли йдеться про певну категорію людей. Я вважаю, що так говорити просто некоректно. Бо кожен з нас може себе відносити до якоїсь категорії, але лише у власних очах, а насправді не так. Бо таким чином можна видавати бажане за дійсне і тим самим обманювати себе.

Любий друже! Якщо ти сам сумніваєшся у тому що ти "вірний", то яким чином ти сподіваєшся попасти туда де будуть тільки віруючі?

Даремно ви іронізуєте. У Сонячника мудра і виважена позиція. Горе тій людині, яка вже вважає себе вірною, а такою не є. Вірним треба бути, а не називати себе. І сказати про це може лише Господь у вічності - чи була людина вірною, чи лише себе так називала.
Це не біда, коли людина буває невірною - це зі всіма трапляється. Але тоді ми бачимо свій стан, каємося і маємо заступника - Ісуса Христа:
"А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Самого Себе!"(2Тим.2:13).
А ось коли людина є невірною, але не визнає цього - такий стан набагато є страшнішим, бо тоді жертва Христова стає безсилою очистити таку людину, яка не хоче бачити свого стану. Саме про таких людей написано: " то вже за гріхи не знаходиться жертви"

Братику, чого ти насміхаєшся? Так, я справді не вважаю себе вірним Богу, бо знаю, що я один з найбільших грішників на землі і недостойний спасіння! Але Божа милість так велика, що дарує мені спасіння, і тільки тому, що я визнаю, що неправий перед Богом, що я визнаю себе грішником! Бо саме тоді, коли я вважаю себе недостойним Божої милості, Божа милість зливається на мене! А коли Господь наповняє мене радістю спасіння, то мені зовсім не потрібно себе запевняти, що я вірний... Ні, я ніколи не скажу, що я вірний, що я праведний, що я спасенний, але я вірю і сподіваюся, що прийде той час, коли Сам Господь скаже мені: увійди!

Сонячник, тобто ти себе зараз почуваєш відділеним від Господа?
Не боїшся що настане час, коли Він скаже "відійдіть, Я не знаю вас" і буде пізно вже чекати повторних запрошень?

Розумієш, спасіння не від наших діл, щоб ніхто не хвалився. І бути вірним - зовсім не означає що маєш підставу гордитися тим що вірний. Це означає що ти віриш що ти грішник, що ти заслуговуєш покарання і вічного засудження, але ти також віриш у любов і милосердя Христа і віриш що він помер за твої гріхи і простив тебе. Інакшого оправдання і способу попасти Туда немає, як тільки через оцю віру. Чи має підстави така людина гордитися тим що вона у це вірить?
І крім того віра повинна бути досконала, тобто не просто, що я сподіваюся, що Господь скаже мені увійди - така віра нежива, не те що не досконала. Досконалу віру мав Павло, коли писав без тіні сумніву про те що "ми будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі".

І ще одне хочу добавити до теми віри. Віра - це чудовий щит від вогняних стріл лукавого. Коли маєш таку віру то вже не зможе сатана вкрасти радість християнина, коли ж віра кульгавить (а хто його знає як то буде, як Богу угодно буде то він нас там почистить перед смертю і може по Його милості візьме нас до себе, адже ми так ревно служимо Йому тут, хоча й ми не святі і сваримося і заздримо і осуджуємо один одного зараз) то сатана дуже легко підкидає сумніви і ламає залишки віри. Якщо ж навіть щит не зможе встояти проти нападів диявола, то, каже, візьміть шолома спасіння, і тоді хай що хоче сатана не підшіптує, але ми знаємо що спасенні! Причому не колись там будемо а спасенні вже! Проти такого бойового оснащення сатана безсилий. О, як важко християнам протистояти ворогу з такою маленькою вірою! Не біймося дати відсіч ворогу нашою вірою!

А щодо того, чи можу я себе назвати вірним, то мені здається, що тут тонке питання, бо можна зайти як в лже скромність, так і в гордість і безпечність.
Правда я не погоджуюсь з Сонячником в тому, що ми не можемо називати себе спасеними, вірними, святими. Хоча в тому треба теж пильнувати.

Чекаю відповіді від Сонячника на поставлене мною запитання.
Дякую.

Треба мабуть спочатку розібратися який зміст Сонячник вкладає у слово "вірний", або "бути вірним". Це якесь таке загальне поняття, хотілось би конкретніше почути що таке бути вірним. Чи це означає мати віру (про це я вже писав), чи визнавати Христа Господом (зберегти вірність), чи виконувати Його заповіді... Якщо бути вірним треба заслужити (фарисейське визначення вірності), тоді дісно ми себе не можемо називати вірними, бо це буде ознакою гордості. Але Павло пише що віра не від наших діл, щоб ніхто не хвалився. Значить бути вірним не означає мати заслугу.
Це, звичайно моя думка, як і в усіх решта дописів, так що може у когось буде інша думка?

LMax, ти мене мабуть не зрозумів. Я хочу сказати, що внутрішньо я відчуваю присутність Божу, але щоб сказати, що Я - святий, чи Я - праведний, чи Я - спасенний, ну просто не можу вимовити цього, бо я знаю, що моє Я нічого не значить. Я можу сказати, що Господь простив мене, що Господь помилував мене, що Господь прийняв мене, що Він втішає моє серце! Але сама думка, що Я є щось (спасенний, святий, праведний) віддаляє мене від Бога. Тому для мене нічого не значить, що я сам про себе високої думки, але для мене значить, хто я в очах Божих.
Проведу аналогію: хто може сказати про себе що він мудрий?
Я думаю, що так може сказати лише немудрий!
Так само і тут: людина, яка має спасіння, ніколи не буде хвалитися собою. Лише хто йде шляхом заблудження, і не відчуває присутності Божої, може сам себе заспокоювати думкою "Я - спасенний"! Причому чим більше ця людина віддаляється від Бога, тим більше буде кричати: "Я спасенний!". Як кажуть "дурень думкою багатіє".

Чи не лукавиш ти, говорячи "я не можу сказати що я буду спасенним" і в той же час, тихесенько собі надієшся що будеш спасенним?
Називати себе мудрим принаймні не скромно тому, що це показує гордість людини, або її заслугу, її зверхність та перевагу. Спасінням же хвалитися не те що можна, але й треба, бо хвалячись спасінням ти хвалишся не собою, а Богом, який тобі його подарував.

Наведу приклад. Один раб, бажаючи отримати свободу, попросив її у свого господаря. Він відказав: працюй на мене поверх того що ти повинен робити і таким чином, ти викупиш свою свободу. Отримавши накінець свободу, він ідевулицею вільний, і коли його питають як же тобі це вдалось, він каже: великою ціною я заплатив за свою свободу, працюючи важко і вдень і вночі. Тобто він хвалиться своїми заслугами за отримане спасіння.
Розглянемо інший приклад. Господар, будучи добрий, так любив раба, що сказав йому: ти більше не є рабом, ти - вільний, можеш іти собі. І ось він іде щасливий вулицею, а його друзі запитують: як тобі це вдалося? Чи буде той раб хвалитися своїми заслугами? Ні! Він скаже: мій господар настільки добрий, що він просто дарував мені свободу!
Ми бачемо, що у другому випадку гордістю раба і не пахне.
Хочу підкреслити: на відміну від першого прикладу, спасіння заробити НЕМОЖЛИВО! Людина не в стані заплатити ціну за своє спасіння, бо вона надто велика. Але ціна вже заплачена. Заплачена нашим Паном, причому ціною великою викуплені ми. Тож чи будемо ми собою хвалитися, що ми є спасенні? Аж ніяк!