Я більше схильний до того що Петро не пройшов випробування, бо ще не мав сили Д.С., а коли отримав, то він уже сміло звіщав про Христа.

Сонячник написав:
Так, ап. Петро тоді лише декларував свою вірність Христу, а коли прийшли випробування, то він побачив, що його віра була нищівна.
Із цією думкою ніяк не погоджуюся.

Якщо це так, то Спаситель не сказав би Петру слова, котрі передбачили крах покладання на себе з подальшим виправленням : І промовив Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою! Лк. 22:31-32. То від чого навернувся Петро: від того, що не мав сили Д. С . чи від самонадіяності та сміливості не в Бозі (коли мечем хотів боронити Ісуса в саду)?

Петро навернувся від свого відречення від Христа, я взагалі не можу зрозуміти до чого тут меч?
А зі словами Сонячника що Петро лише декларував свою віру ви погоджуєтеся?

Нічого поганого немає у декларації віри.
Декларація - це проголошення чогось без достатнього доказу.
Увірувавши у Христа як Божого Сина, віруючий перш за все декларує віру - визнає перед людьми Ісуса Христа за Господа, але потім ця віра випробовується на ділі, як це буває, коли утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз..., або клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає. (Мар.4:17,19)

Ап.Павло говорив про декларування віри так: Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння. (Рим.10:9-10)

І Христос говорив такі слова: Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими. (Мар.8:38)

Випадок з мечем я навела, щою проілюструвати, що Петро був сміливим і до отримання сили від С. Д (як Ви вище писали). Я згідна з думкою, що Петро мав лише правильне розуміння, не знаючи, що не має справжньої любові, щоб залишитися вірним до кінця. І не дивно, бо ж надіявся на себе самого, не. А написано: "Знання ж надимає, а любов збудовує"! 1Кор. 8:1

Та яка це декларація, сам Христос підтвердив:А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець.

Із ваших слів виходить що ніхто тепер не є віруючий, ніхто не народжений із гори, ніхто не є істинним християнином, аж доки...???


Якось дивно від тебе таке чути.

Хіба це декларування??? Петро своїми устами не визнав Христа це із твоїх слів декларування, а тут говориться про визнання своїми устами Христа, а ти все одно говориш що це декларування віри. Як із цього місця можна говорити що це декларування? То де у тебе границя?


То це він говорив про народжених із гори, чи про тих що декларують? То як відрізнити тих що декларують від тих що не декларують віру у Христа?


То від коли він почав визнавати Христа? Хіба не від того моменту коли був хрещений Д.С.? І ще Петро і апостоли були народжені із гори, чи ні ? Де той переломний момент настав що він/вони народилися із гори?


Любові що чого/до кого? Тобто щоб бути вірним потрібна любов? Як це зрозуміти?

А як ти розумієш слово "декларування"? Для мене декларувати віру і визнавати віру - це синоніми.

Я розумію, що " говорю одне, а роблю друге".

Ні, я дивився у словник, то там написано, що декларування - це "объявлять о чем-либо, провозглашать что-л., не подкрепляя достаточными доказательствами". Іншими словами це і є наше визнання.

Декларувати - це чесно визнавати, а не обманювати. Наприклад, ми декларуємо наші доходи перед державою, чи декларуємо товар, який перевозимо через митницю. Але хто сьогодні чесно декларує? Можливо саме тому в народі так повелося, що декларувати - значить обманювати.

Тепер все зрозуміло. Все залежило від розуміння одного слова " декларація".

Але залишається питання, як можна відрізнити чи я декларую свою віру, чи я живу вірою? Напевно тільки випробуванням.
23 Випробуй, Боже, мене,
і пізнай моє серце, досліди Ти мене,
і пізнай мої задуми,
24 і побач, чи не йду я дорогою злою,
і на вічну дорогу мене попровадь!
(Пс.138:23,24)

Петро ще до хрещення у Святому Дусі почав визнавати Христа за Божого Сина. А коли він народився згори, то не знаю точно. Та народженні згори теж можуть терпіти провали, коли вповають на себе самих, про що вже говорилося вище.

Любов до Бога та Його слова підтверджується вірністю у виконанні Його заповідей. Цієї любові (агапе) не мав Петро, коли отримав відкриття про Його божественність. І про цю любов до Себе пізніше спитав найперше Петра Спаситель, відновлюючи стосунки з ним.

Я чомусь також схильний до цієї думки. Судячи зі всього, Петро по своїй природі був дуже імпульсивна, енергійна людина. Ну як в народі кажуть "вискочка". Але це ніяк не говорить про те, що Петро мав більшу віру від ін. апостолів. Хоч, я думаю, що такі люди як Петро не можуть бути теплими. Він або холодний, або гарячий. І це прекрасно знав Ісус, Який назвав Петра Скелею, на якій збудує Церкву! Хоч яка ж це скеля, коли він відрікся від Христа перед служницею?! Але Бог пильнує над словом Своїм! Як сказав - так і буде! Особисто я не осуджую Петра. Просто через свою "гарячу" природу, неоднократно попадав в неприємні ситуації, тим самим залишивши приклади нам.