Не нам це судити, адже звертаються не до нас. На мій погляд нічого поганого тут нема, кожен вживає ті слова, яких навчився. Слово - це матеріальне вираження думки. Бог чує не слова, а думку.

Не знаю, я чула як одна бабуся молилася: "Ісусику... Ви..." По- моєму, це дитинство. Все таки пошана має бути і до тата. Хоча Марія сказала не Равві, а Равуні (гебр. зменшено-пестлива форма звертання до вчителя). Напевно, все залежить від духовного росту і стану, того, хто молиться напрямку молитви і т.д. Все ж таки молитва вголос- це звук, коливання повітря + мова серця.

Мені також не подобається, коли до Бога звертаються якось так, але й погоджуюсь з Братиком в тому, що ми не маємо права осуджувати за це тих людей. Бог бачить серце людини і знає, що в кого на серці, а також кожен з нас у різній мірі пізнав Бога. Молитва повинна бути простою, від серця, - ось що головне. І коли хтось так по дитячому звертається до Бога, то це зовсім не значить, що Бог не прийме таку молитву. Все ж таки, погоджусь з Братиком, що Бог приймає не слова, а думку серця.

Я ніколи не осуджувала звернення до Бога в таких словах...але, на мій погляд, так звертатися до Бога можна насамоті в спілкуванні з Богом.... А от, чомусь, так молитися в церкві...нуууу, якось "ріже слух"...

Але ж часто люди від серця і щиро помиляються... От Йов щиро звертався до Бога. А в кінці що сказав: "Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе…Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!" Йов 42:5,6
Якщо ми молимося не як слід, то треба бути готовими до виправлення. Просто часто доводиться чути, особливо від молодих християн, що вони щиро моляться, і це помітно, що так. А молитви ті ,як би пояснити, щоб не осудити, коротше, пропитані харизматичною наукою: всілякі проголошення, заборони сатані і т.д.

Згадаємо найголовнішу першу молитву християнина, якої нас навчив Ісус (мир йому):
І прости нам провини наші,
як і ми прощаємо винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу,
але визволи нас від лукавого.
Ми, ж так само молимося у множині для всіх у найголовнішій молитві мусульманина:
...Веди нас шляхом прямим, шляхом тих хто обдарований Милістю Твоєю...
І саме так нас і мали повчати Пророки(мир їм), якщо не забули ми цього як "несуттєвого", тож у молитвах слід відчувати всю глибину. А егоїзм у справі поклоніння Богові(СВТ) та намірах спасіння вважаю неприпустимим, хоча він частенько зустрічається на практиці і в християнстві й в ісламі й в інших релігіях. Тож такої практики слід остерігатися, яких молитов очікували такі й провадяться. Чом би й не застосовувати молитов у т.ч. в церквах для нужденних, для країни і т.д. Вони ж ніби усі є. Як і нам відповідних дуа(молитва - конкретне звертання до Бога(СВТ)).

У нас також подібна ситуація - є "штамповані" чіткі дуа для найрізноманітніших випадків, які дійшли до наших часів ще від Мухаммада (мир йому) і які слід чітко завчити (причому на арабському, як завше було католиків на латині) і є змога просто звертатися зі своїм дуа.
При цьому на основі хадису в нас чіткі три правила, про що саме можна просити в молитві:
Раба Божого будуть слухати доти, поки він не стане звертатися до Бога
1) з благаннями про гріховне
2) або про розрив родинних зв'язків,
3) (за умови), що він не проявить поспішності.
Проявляти поспішність або прискорювати події - виявляти нетерплячість, адже Богові краще відомо, коли варто відповісти на молитву й чим.

Цікаво, яка виважена церквою позиція християнства до цього питання (про що можна просити). І як ви поставитеся до цих трьох простих умов вище (згода/негода/ доповнення)?

Не біймося звертатися до Бога(СВТ), звертатися до нього за порадою і шукати через його Милість найкраще для нас же вирішення наших проблем. Цим же ми виявляємо відданість Богові(СВТ). І не біймося, адже Він і так знає, що у нас на думці.

Зрозумійте, що всякі позиції, всякі приписи можуть бути лише в релігіях, де люди без Бога складають заповіді на заповідь. А хто водиться Духом Божим, тому байдуже яка в кого позиція. Як написано: Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. (Рим.8:26)