Давайте на основі Божого Слова поміркуємо над тим, що є смиренням перед Богом. Ми вже цю тему частково зачіпали в темі "Комплекс неповноцінності", давайте поговоримо про неї більш детально.

У цій темі згадувалося про фальшиве смирення. У Біблії воно згадується як удавана покора: (в рос. перек.: самовольное смиренномудрие):
"Нехай вас не зводить ніхто удаваною покорою та службою Анголам, вдаючися до того, чого не бачив, нерозважно надимаючись своїм тілесним розумом" Кол.2:18.
Оце і є найбільша небезпека для християн. Бо ніхто не заперечує проти смирення, проти покори, проти кротості. Але кожен може розуміти її по-своєму, "нерозважно надимаючись своїм тілесним розумом", і це - небезпека. Часто можна почути сьогодні, що кожен має право мати свої погляди, як треба служити Богу, і, мовляв, не треба повчати, навязувати свою думку. Але той, хто зустрівся і переживає зустрічі з живим Богом, має одні думки і одні почуття, ті що в Христі Ісусі. А без смирення неможливо пережити спільність з Господом. Тому то і зявляються сьогодні безліч учень, які пропонують удавану покору (самовольное смиренномудрие). І людина, прийнявши таке вчення, втрачає можливість пережити справжню зустріч з Богом, справжнє спілкування з ним. Вона може називати себе християнином, говорити, що кожен має свої почуття і досвід, може переживати якусь силу. Але без смирення справжнього неможливо мати спільність з Ісусом Христом. Тому це головне питання, яке кожному з нас належить збагнути, але не розумом, який здатний надиматися, а серцем. Нехай Господь допоможе кожному з нас не нехтувати цим важливим питанням, а вникати у Слово Боже, смирятися перед Господом, благати у Нього милості, щоб Господь міг ввійти у серце смиренне і упокорене. А іншого шляху до Бога не існує. Хай би там хтознащо говорили...

Хочу лише дещо уточнити. Ми не повинні надиматись ТІЛЕСНИМ розумом, а мати розум Христів. Ми повинні прагнути мудрості Божої, просити її в Нього.
Щодо смиреня, то хочу навести ще деякі місця:
В кн. пророка Ісаї в 58 розділі Бог докоряє Ізраїлеві за лицемірний піст. Дуже часто люди думають, що смирення, це зробити пісним своє лице, як Христос казав до фарисеїв, чи можливо виконання ще якихось зовнішніх приписів. Дехто розуміє, що смиряючись перед Богом, треба себе самобичувати, заковуватись в ланцюги, йти в монастир, ховатись в пустиню, чи ще щось. Дехто взагалі розуміє, що смиренна людина ніколи не заперечить іншому. АЛЕ СМИРЕННЯ - ЦЕ ПОВНЕ УПОКОРЕННЯ ЛЮДИНИ ПЕРЕД БОГОМ, КОЛИ ЛЮДИНА СВОЮ ВОЛЮ, БАЖАННЯ УЗГОДЖУЄ З ВОЛЕЮ БОЖОЮ. Смирення в першу чергу - це внутрішній стан. Звичайно його видно й назовні, але це зовнішнє походить з внутрішнього. Коли є лише вид благочестя, а нема внутрішнього (за що Бог і докоряє Ізраїлеві), то це - ЛЖЕСМИРЕННЯ.

Якщо людина ніколи не посміхається, побожно говорить, у білій сорочці, обов'язково верхній ґудзик защеплений, зціплені в долонях руки, то, кажуть, що ця людина - смиренна.

Я зустрічав пояснення значення слова "смирення", яке мені дуже сподобалося:
Cмирення, на латинській мові humilitas, походить від слова humus – “родюча земля”.
Отже, смирення – це стан родючої землі; земля завжди у нас під ногами, вона самоочевидна, вона забута; по ній ми ходимо – і ніколи її не згадуємо; вона відкрита для всього, в землю ми кидаємо відходи, все, що нам не потрібне. Вона безмовна і все приймає, – і сам гній, і відходи вона приймає і перетворює їх у живе і животворне багатство. Вона все в'яле перетворює у нову силу життя; відкрита дощу, відкрита всякому зерну, вона приносить плод у тридцять, у п'ятдесят і в сто крат.

Дуже хороше визначення. Дав би нам Господь сили отак смирятися і перед Богом, і один перед одним.

Та коли вона вийде поза межі молитовного будинку, чи буде вона такою ж смиренною?

А взагалі, смирення - це покорення. При чому я помітила, що це поняття вживається тільки відносно стосунків людини і Бога.

Смирятися (покорятися) ми, християни, повинні не лише перед Богом, а й перед людьми!
А всі майте покору один до одного, бо Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать! (1Петр.5:5)

Тарас, мені дуже сподобалась ця цитата! Мене звати Арслан. Будемо знайомі . Хочу тільки додати, що смирення - це протилежність гордості, та вміння змиритися з ситуацією що трапилася. І справді, без нього ми не зможемо отримати Божого схвалення, так як:
"Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать". Бачу тут багато цікавих тем, але ще не зовсім навчився їх відшукувати якщо хтось допоможе, то буду вдячний. Арслан.

Хочу застерегти від лжесмирення, тобто від такого "смирення" про яке пише Біблія: мають вигляд побожності та сили Божої відреклись!

Так! Смиренним потрібно бути на ділі, а не виглядом. Але як стати смиренним на ділі? Чи можна і яким чином нам навчитися бути смиренними? Як перевірити себе чи властива в нас смиренність?
Чи є ми настільки гордими, що вважаємо себе смиренними?

Зразком смирення можна вважати вівцю. Смирення - означає покірливість. Вівця ніколи не противиться своєму господарю і навіть на смерть іде покірливо. Ось так ми повинні коритися Отцю нашому Небесному.

Сонячник задавав питання, як перевірити свою смиренність?
Я вважаю, що її не потрібно перевіряти, бо ніколи не буде такого моменту, що ми зможемо сказати, що я досягнув остаточного смирння, і більше мені не потрібно смирятися. Ми просто повинні систематично підкоряти свою волю під волю Божу. Я думаю, що в будь-якому моменті, коли ми побачимо в собі гордість, несмирення, тоді варто знову і знову смирятися.
До речі смирятися повинні ми. Постфікс "ся" означає що основна дія є за нами.

Тобто смирення заключається в тому, щоб кожної хвилини згадувати Слово Боже і з'ясовувати волю Божу, і робити те, що хоче Господь, замість того, щоб робити те (чи не робити чогось), чого хоче наше "Я".

Саме так і поступив Авраам, віддавши улюбленого сина в жертву Богу.

Ні, ти плутаєш два поняття. Авраам проявив у цьому поступку послух. Смирення це не акт - це стан. Опозиційне слово до смирення - гордість. Гордий каже - я щось. Смиренний - я ніщо. Дієслово смирятися - означає вбивати свою гордість, коритися Божій волі, смиряти свою плоть.