Одного разу в одному місті по нічній вулиці йшла людина. Було темно, ліхтарі не світили. Біля самого будинку в підворітті до нього підійшли троє молодих людей і запитали закурити. Зрозуміло, що їх цікавили не сигарети. Їм хотілося перевірити свою "крутизну", і для цього вони вирішили убити людину. Першого зустрічного, просто так, ні за що. Побачивши ніж, перехожий не почав захищатися. Він був віруючим і пам'ятав: "не опирайся злому", а ще він був хорошою, доброю людиною. І як багато хороших людей, просто не міг ударити людини в обличчя, тим більше - зробити це першим.
Трохи пізніше, а може, трохи раніше, по іншій темній вулиці іншого міста йшла зовсім інша людина. Ось тільки покидьки, що очікували його, були такі ж - що в думках вже переступили грань, що відокремлює нормальну людину від вбивці. Тепер їм не терпілося переступити її в реальності. Побачивши хуліганів, що заступили дорогу, чоловік звично напружив м'язи і стиснув в кулаці масивну зв'язку ключів.
Він був віруючим і пам'ятав: "якщо нечестивий буде помилуваний, то не навчиться він правді", а крім того, вже давно займався єдиноборствами. Він знав, як завдати ворогові серйозної травми, і був цілком готовий це зробити.

Звичайно ж, фінал у цих історій різний. "Як безглуздо загинув, - сказали люди про першого. - Ті, хто це зробив, тепер вбиватимуть ще і ще. Як таких земля носить?"

"Як він міг поступити так жорстоко?" - сказали про другого. Один з нападаючих загинув, двоє інших пришли до суду на милицях. "Адже хлопчики ще могли виправитися. Як він міг вирішувати за Господа?"


Християнська віра, конфлікти, захист та вирішення суперечливих питань. Чи можуть вони поєднуватися і як правильно виходити з конфліктів? Чи може християнин захищатись, або він повинен завжди сподіватися лише на волю Господа, мовчати і не робити опір кривднику? Чи часто ми самі виконуємо власні ради, які ми надаємо іншим?

Пропоную усім бажаючим спробувати розібратися.

сумний анекдот на цю тему:

Отже, повінь. Затопило село, хати по комини у воді. на одному з дахів сидить чоловік і ревно молиться: Боже, врятуй мене. Врятуй мене, Господи... Благаю тебе...
Ну молиться, молиться. Підпливає човен з еменесниками
- чоловіче, сідайте
- не сяду, мене Бог врятує
Другий човен. Те саме. третій - те саме...
ну вода підступила ще вище, чоловік плавати не вмів, втопився і помер. Потрапив на той світ.
Представ перед Всевишнім і гнівно питає його:
- Боже, я так тобі молився, а ти мене не врятував...
А Бог і каже:
- Дурню, я за тобою три човни посилав, а ти чекав святого Петра на небесній колісниці?

Цей "сумний анекдот" у різних варінтах дуже часто зустрічається у християнських виданнях у рубриці "юмор" Але у ньому відображена ситуація, вихід з якої був. А що робити у неоднозначній ситуації, з якої я почав цю тему?

Тяжко сказати однозначно. Різні ситуації по різному вирішую-ця. В одні ситуацію Павло мовчав а в другі захищався. Стефана побили каміннями а він молився за них. І що з цього вийшло? Я думаю як би сатана знав що вбивши Стефана де пролилась кров праведника вийде такий служитель як Павло то він Стефана і пальцем не торкнув би. Можливо з тих злочинців які вбивали такого доброго хлопця. Через декілька років вийде хороший брат який зробить більше роботи і добрих діл як цей юнак. Або цей юнак через декілька років приніс би соблазн для всіх християн а поки він був готовий Бог його забрав до себе. Це моя думка і то я з нею на всі 100% не згоджуюсь. На все є БОЖА ВОЛЯ!!!

Гарна відповідь, але питання не про причинно-наслідкові моменти, а про те що саме робити у таких ситуаціях? Хоча наслідки пояснені дуже гарно!

На сам перед молитися щоб в такі ситуації не попасти.

Але ж не можливо передбачити усі ситуації. І молитва "Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте, не як Я хочу, а як Ти..." (Матв.26:39) якось неоднозначно вказує на те, що попадання у таку ситуацію все ж таки можливе

Ще одна подібна історія якщо я не помиляюся вона була в одному з сіл Рівненщини група молоді верталася вечором до дому брати та сестри і їм на зустріч друга група під випитих злочинців. Підішли так відайте нам дівчат а самі йдіть геть. Ну тут браття вирішили стати на захист хто штахету вирвав з забора ну коротше в руки брали все що попало так саме і злочинці. І серед них один брат закричав досить вже одної смерті. Всі зупинилися про яку він смерть говорить хто кого забив. Він почав проповідувати про Христа і смерть яку Він заклав за кожного з них на голгофському хресті. В результаті ті злочинці покаялись. То може стоїть молитися і сказати їм Слово Боже як не як а Слово Боже ще живе і діюче. Євреям 4:12
12, Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця.

Ого! Гарна історія! Дуже дякую!

Одного разу я їхав у маршрутці, де кишеньковий злодій витягнув у жінки гроші, і хоч я міг затримати злодія, але вирішив не вмішуватися. Потім моя совість мене дуже гризла, що я не заступився.

Другого разу я помітив як злодій краде стопку грошей у водія. І я вирішив діяти активно: став у дверях і наполегливо попросив злодія повернути гроші, будучи готовим до бою. Він повернув гроші, а я його відпустив. Водій був вдячним (хоча він шкодував, що не помстився злодію), а я був радий, що заступився.

Тому на мою думку християнин повинен відстоювати правду та справедливість, навіть жертвуючи своїм життям.
Тобто у будь-яких конфліктах треба бути готовим відстояти правду, навіть якщо тобі погрожують ножем.
І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні. (Матв.10:28)

А що саме приймати за правду та справедливість? Зокрема у наведеній мною ситуації?