1918 рік. Ліквідація української незалежності. Причина - внутрішні чвари у владних колах, байдужість самих українців (розпаювали землі у посілість, кожен прагнув вхопити свій шмат землі - землю отримали, яку у 1933 році піддобрювали трупами тих же українців). Прийшли москалі - більшовики і нема України.
українців повибивали, Церкву - ліквідували.

2009 рік. Ліквідація української суверенності. Причина - внутрішні чвари у владних колах, байдужість українців (ну повиходило там пару чоловік у деяких містах з притенціями щодо податків і т.п.), байдужість Церкви, мабуть ще колядки співають. От і приходять наші "брати" - починають захоплювати нафтогазову систему, дискредитують репутацію України на міннародній арені, поширюють через партію братків зі східних регіонів проросійські гасла щоби скинути усю владу - відставка уряду та імпічмент президента. Це все веде до втрати незалежності нашої держави.

Ще можна багато про що говорити, але перейдемо від матеріальної площини у духовну.
Доля Українського народу - це абсолютна модель долі Ізраїля. Відхід - навернення і так постійно до окупації римлянами.

Був уже Вавилон - неволя СРСР, був уже вихід з неволі - 1991 рік.

У Вавилоні знищили Церкву, майже забули мову - тепер рідна - російська у більшості населення ( як у євреїв - арамійська)

Звісно ж - недоля нашого народу - це кара за його гріхи, починаючи від крові Авеля (міжусобиці наших князів), аж до міжусобиць наших днів. Чому так? Бо ми - не християни! Бути християнином і українцем - це бути ангелом і бісом.

Згадаймо, з якою радістю ми палили церкви, ікони, монастирі... як звільнялися від опіуму для народу? Будували Вавилон без Бога. І як розплатилися? - По справедливості.

Тепер настала незалежність, і що ж ми бачимо?
Жодного натяку на навернення - одні бабці сидять у церквах - молодь належить дяволу (із однієї легенди). А ця молодь повинна ж відбудовувати "зруйновану святиню". Розумію, атеїст дитину не навчить релігії. Тож будемо ставати знову на граблі? Чи ми справді втратили ВІРУ?

Чому ми вважаємо Бога Справедливим, а не Милосердним? Чому у горі не прибігаємо до Нього, а біжимо до дявола (наведу статистику запитів на моєму сайті - до кінця минулого року запити бути християнські - "вервиця", УГКЦ", "молитви", "екзорцизм" і т.д. - тепер - якісь "маки ворожіння", "повіря", "ворожбитство" і т.д.). Що це - навернення? Чому не віримо, що Господь нам допоможе, якщо ми Його про це проситимемо?


Можливо, у матеріальному плані Церква і держава - речі не сумісні, але у духовному - невідємні, Церква - це ми, це люди, і добрі і погані, і католики і православні. Всіх відкупив Христос, майже всі хрещені. Тож не будемо молитися за "східняків", бо вони такі- сякі москалі-православні - хай їх Бог покарає? Чи не будемо молитися за західняків, бандерівців-католиків, хай їх Бог покарає?

Ми вже так молилися на початку 20 століття, і під час Запорізької Січі, і впродовж усієї історії нашого словянського народу.

ТОЖ ЗВЕРТАЮСЯ ДО УГКЦ, УПЦ ВСІХ КОНФЕСІЙ - ЧИ НЕ У ЄДНОСТІ НАША СИЛА? ТОЖ ОБЄДНАЄМО СПІЛЬНІ ЗУСИЛЛЯ І МОЛИТИМЕМОСЯ ЗА ЗАХИСТ УКРАЇНИ ВІД ВОРОГІВ ВИДИМИХ І НЕВИДИМИХ, ЗА КРАЩУ ДОЛЮ ДЛЯ НАШОГО НАРОДУ, ЗА ПОДОЛАННЯ КРИЗИ. БОГ ДОБРИЙ - ДОПОМОЖЕ.

хай би у церквах проводили додаткові молитви після Служби Божої у цих наміреннях, проводили б молитовні зустрічі, спільні Богослужіння.

Господу осоружний поділ і ворожнеча у владі держави, а тим більше у Церкві, і хоч так історично склалося, давайте хоча б молитовно обєднаємося!!!
Амінь.

Я б навпаки сказав: у матеріальному плані ці речі сумісні, адже ми маємо матеріальну державу і церкву, яка теж існує в матеріальному вимірі. І держава і церква завжди йшли поруч, тісно між собою переплетені, попри розуміння того що церква від держави повинна бути відокремлена. Але оце відмежування церкви від держави якраз і повинне бути в духовному плані. Наприклад, якщо ми шукаємо Вічного Життя, то держава тут ні при чому. Держава нам у цьому не допоможе і ніяк не перешкодить. Я б розмежував ці два поняття - якщо ми говоримо про духовні речі, то про духовні, якщо про політику, то про політику.
Але існує ще такий звязок як духовний стан народу і його розвиток, оскільки політична ситуація в країні таки залежить від духовного стану народу. Ми бачимо і переконуємося з історії, що із духовним занепадом великих імперій приходив матеріальний занепад і навіть повний розвал. Історія України дійсно дуже трагічна. Здавалося б Бог покарав український нарід найбільше зі всіх народів. А ви ніколи не задумувалися чому? Тоді згадайте побоїща євреїв, яке їм влаштовував Богдан Хмельницький. Чи міг Бог після цього благословити цю країну? Ніколи! До речі, покаяння зі сторони України так і не відбулося, Хмельницього і далі вважають національним героєм...