Чомусь давно не пишеться.
Лише окремі образи,
Бува, зрідка заскакують
На вогники думок.
Ті ж гОстями не тішаться,
Бо знають, що розкришаться
Епітети й прообрази
Пустими караляками
У немічний рядок.

В які кутки заникала
Таланти Богом видані?
Світ-за-очі від сірості
Натхнення десь втекло.
І кликала і хникала,
В поетів рими смикала.
Але слова розкидані...
Признаюсь вам по-щирості:
Безвіршя - допекло!

Іду до Слова Вічного
За римами багатими,
Занурюючись з трепетом
В Священну глибочінь.
Торкаюсь до величного,
Бездонно-поетичного
Думками кострубатими.
І видається лепетом
Мій труд словосплетінь...