Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 4.7 | 6 голосів )
Чомусь давно не пишеться.
Лише окремі образи,
Бува, зрідка заскакують
На вогники думок.
Ті ж гОстями не тішаться,
Бо знають, що розкришаться
Епітети й прообрази
Пустими караляками
У немічний рядок.

В які кутки заникала
Таланти Богом видані?
Світ-за-очі від сірості
Натхнення десь втекло.
І кликала і хникала,
В поетів рими смикала.
Але слова розкидані...
Признаюсь вам по-щирості:
Безвіршя - допекло!

Іду до Слова Вічного
За римами багатими,
Занурюючись з трепетом
В Священну глибочінь.
Торкаюсь до величного,
Бездонно-поетичного
Думками кострубатими.
І видається лепетом
Мій труд словосплетінь...
Поділитися:
[+]
Сподобалось
7

Коментарі 

 
+2 #2 24.12.2015 08:18
Дякую, Юля, за відгук. Цей вірш я почала давно, але закінчила коли прочитала Ваш коментар до Вашого вірша. Мені також не-по-собі коли довго не пишеться. Надіюсь, Господь відкриє Свої джерела. Хоч розумію, що навряд чи вони відкриються людині, що просто сидить бездійно.
Цитувати
 
 
+6 #1 23.12.2015 23:18
Ну от, це саме ви, Світлана Касянчик. Хай і називаються ці рядки песимістичними, але вони красиві. Так потрібна оця жива поезія тут на сайті. Шукайте слова, рими, строфи...
Мені, чомусь теж важко пишеться. Все здається не те і не так. Але коли надто довго немає вірша, то починаю "виборювати" його. Страшно залишитись без віршів.
Благословінь вам рясних-рясних від Господа!
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити