Господи, Ти позапалював зорі в далеких сузір'ях . Велич Твою випромінюють в космос гарячі квазари. Небом Чумацького Шляху пливуть Магеланові хмари. Нам уночі мерехтять голубими вогнями Стожари. Сонце розписує золотом ранки земні й надвечір'я.
Сила Твоя незбагненна! Летять міріади галактик В просторі зрідка розсипані (Слова Твого лаконічність!). Ти їм дороги накреслив і швидкість задав і циклічність. Є їм кінець, а чи якось світи ті вливаються в вічність, В світло Твоє неприступне? і все це - лиш дійсності клаптик.
Господи, хто може розум Твій, суть Твою вічну збагнути? Всипане зорями небо в премудрість високу щілинка. З давніх давен говорив Ти, що наша Земля - порошинка, Перед Тобою народи, мов крапля з відра, мов росинка. Жаль, що оглухлі від гордості люди не можуть почути.
П'яні від успіхів в розпізнаванні законів природи, Наполягають на власних теоріях створення світу, Ловлячи славу Твою в дзеркала телескопів з орбіти. Господи, нам головне дай з небесних письмен зрозуміти В ніч, коли в зоряне небо Творець Ведмедицю виводить.