Господи, Ти позапалював зорі в далеких сузір'ях .
Велич Твою випромінюють в космос гарячі квазари.
Небом Чумацького Шляху пливуть Магеланові хмари.
Нам уночі мерехтять голубими вогнями Стожари.
Сонце розписує золотом ранки земні й надвечір'я.

Сила Твоя незбагненна! Летять міріади галактик
В просторі зрідка розсипані (Слова Твого лаконічність!).
Ти їм дороги накреслив і швидкість задав і циклічність.
Є їм кінець, а чи якось світи ті вливаються в вічність,
В світло Твоє неприступне? і все це - лиш дійсності клаптик.

Господи, хто може розум Твій, суть Твою вічну збагнути?
Всипане зорями небо в премудрість високу щілинка.
З давніх давен говорив Ти, що наша Земля - порошинка,
Перед Тобою народи, мов крапля з відра, мов росинка.
Жаль, що оглухлі від гордості люди не можуть почути.

П'яні від успіхів в розпізнаванні законів природи,
Наполягають на власних теоріях створення світу,
Ловлячи славу Твою в дзеркала телескопів з орбіти.
Господи, нам головне дай з небесних письмен зрозуміти
В ніч, коли в зоряне небо Творець Ведмедицю виводить.