Слава Богу Всемилостивому за все,а також і за те,що я маю таку можливість коротенько тут засвідчити вам.В 1991 році мені виповнилось 15 років.Це був час,коли на Україні та й по всьому колишньому Радянському Союзі панував бандитизм та переділ влади.Я тоді також був захоплений вулицею та її злодійськими принципами.Мама моя навчила мене молитвам "Отче наш" та "Богородиця",я також знав,що є Бог та Ісус,а більше я нічого про Бога та духовний світ не знав.Незабаром я виїхав у Німеччину,де проживав разом із товаришами в приватному будинку.Недалеко від нас жила одна старша жінка,німкеня,і була вона зла.Часто обзивала нас,коли ми проходили вулицею поруч її будинка,також могла у зимку в мінусову температуру вилити гарячий маргарин на стікло нашої машини,та інше.Ми старалися не звертати на неї увагу.Та якось один наш приятель відповів їй тим самим грубим словом,яким вона його обізвала.На наступний ранок,на воротах нашого будинку висів образ демона,зроблений із гіпсу.У нього були зломані на правій руці обидва середніх пальця,а натомість приклеєна ігрова карта "туз черва".Незважаючи на те,що в народі говорять про всякі вроки,котрих не можна торкатись,мені здавалося навпаки-якщо не маєш до таких речей страху,то нічого і не трапиться.Узявши той образ у руки,я поломав його молотком,перед усіма моїми товаришами. Через декілька днів між нами,товаришами,виникла без вагомої причини бійка,у якій постраждали усі ми.Мене тоді засудили за вбивство,хоча мого постраждалого із смертельною раною Господь таки спас від смерті,слава Йому!Хоча я і був на той момент загартований у кримінальному житті,та мене цей випадок дуже вразив,бо я вперше тоді зіткнувся із невидимою силою,духовною,яка набагато сильніша за нашу уяву,і котра може в одну мить зруйнувати життя людини,кожної людини,котра ще не вступила у завіт із Господом.У тюрьмі я примирився із Богом і був крещений Духом Святим.Відбулося це також досить цікаво,і як кожний Небесний задум-немістить у собі нічого від людського.Скажу лише про те,як до сусідньої камери посадили диякона Пятидесятницької Церкви с.Уторопи Володимира Полюка.Його помилково звинуватили у чужому злочині та посадили до вязниці.Незабаром вибачившись перед ним, німецька адміністрація звільнила його із під варти.Та часу його перебування у колонії мені хватило для того,щоб на власні очі побачити що таке дійсно справжній християнин.Він був наче Ангол,усім своїм їством відданий Господу,правдивий світильник у темряві.Він кожного дня говорив,тамтешнім російськомовним засудженним,що нам необхідно примиритися із Богом!Через нього Господь відшукав мене і дарував мені покаяння.Ще я розповім вам про один випадок,котрий також мав місце у тій тюрьмі.Разом зі-мною сидів один юнак,також українець із м.Самбір,на імя Толік.Він теж слухав и бачив диякона Володимира,також узяв Біблію у руки,та не хотів покаятись і почати служити Ісусу Христу.Напротязі декількох років,Господь старався через мене його спасти,дати йому покаяння,та усе було марно.Пригадую,як одного разу я запросив його відвідати зі-мною тюремну Церкву.У Церкві він мені зізнався про те,як Бог тричі йому спасав життя при різноманітних обставинах.Але відважитись саме у цей час покаятись і розпочати нове життя із Господом він ще не хотів,аргументуючи це тим,що скоро його звільнять і він поїде додому,де його зустрінуть товариші,із котрими йому прийдеться випити та погуляти.А як стане віруючим,то він буде сміховиськом у їхніх очах.Тож одного разу,я як зазвичай,читав Біблію надвечір у своїй камері. Це місце було друге послання до Коринтян 2:14-16 ( Но благодарение Богу, Который всегда дает нам торжествовать во Христе и благоухание познания о Себе распространяет нами во всяком месте. Ибо мы Христово благоухание Богу в спасаемых и в погибающих: для одних запах смертоносный на смерть, а для других запах живительный на жизнь.) Прочитавши цей розділ я почув голос Духа Святого: "Підійди та перескажи це Толіку".Тобто у цьому розділі написано про осудження для тих,хто чує благу вістку про Господа та спасіння,але не сприймає її.Мені стало моторошно почувши цей голос,як написано в Евангелії від Івана 3:8 (Дух дышит, где хочет, и голос его слышишь, а не знаешь, откуда приходит и куда уходит: так бывает со всяким, рожденным от Духа.)На наступний ранок я зустрів на прогулянці Толіка,та не хотів йому нічого казати,як знову почув цей самий голос,але вже в наказному тоні.Відважившись таки,я пересказав йому усе те,що я читав та про почуте мною.Толік лише плечима пожав.Через приблизно два тиждні після того,його звільнили та відправили додому.А ще через два тиждні,прийшла вісточка у тюрьму із України,що Толік разом із своїми товаришами,будучи в нетрезвому стані,попали на машині в аварію,де усі і загинули...У мене є ще дуже багато свідчень про Божу милість над моїм особистим життям,яке Господь спасав мені не один раз,але нехай інші брати та сестри поділяться з вами своїм пізнанням великої Божої любові,яка явилась нам в Його єдинородному Сині Ісусі Христі.Хочу на закінчення привести віршик із послання до Євреїв 5:7-9( Он, во дни плоти Своей, с сильным воплем и со слезами принес молитвы и моления Могущему спасти Его от смерти; и услышан был за [Свое] благоговение; хотя Он и Сын, однако страданиями навык послушанию, и, совершившись, сделался для всех послушных Ему виновником спасения вечного...),а також попрощатись із вами словами А.Павла послання до Ефесян 4:1-3(.. умоляю вас поступать достойно звания, в которое вы призваны, со всяким смиренномудрием и кротостью и долготерпением, снисходя друг ко другу любовью, стараясь сохранять единство духа в союзе мира.) Жаховський Віталій м.Тернопіль,Церква"Дружба".
|