Щось особливого ні. В мене в житті до цього часу Бог приходив в більшості в тихому віянні. Наприклад, під час хрещення Святим Духом я думав, що буду переживати особливі емоції, але це сталось настільки тихо, що я спершу і не зауважив, що я вже хрещений Святим Духом. Тому я і не знаю точного (до секунди) моменту хрещення Святим Духом.
А в тебе в житті як?

У мене хрещення Духом так само було - я не одразу зрозуміла, шо вже хрещена А з водного хрещення - мало пам'ятаю... все так швидко відбулося - не встигла нічого відчути...

У тебе буває так: спостерігаєш за тими, хто водне приймає, і тобі самому хочеться ще раз прийняти?

В мене ні.

І у мене також було це тихесенько (я думав, що це тому що сильно був змучений), навіть здавалося спочатку, що це через втому я вже не можу своїми словами молитися... а наступного дня я переконався, що минулої ночі мене Господь хрестив Духом Святим! Але сам момент я добре пам'ятаю (хоча час також не засікав;))
Як ти розумієш Боже благословіння, коли молишся? (по чому знаєш що Бог прийняв твою молитву?)

Бог дає запевнення в дух, що він мене чує. Мені досить важко передати мої пережиття при тому словами. Пояснювати свої пережиття в молитві, це подібно як пояснити запах троянди словами. Але дещо ще напишу: Коли я переживаю Боже благословіння, то я просто відчуваю його присутність, його силу на собі, відчуваю мир Божий, який Він посилає в серце. Тоді в серці настає духовна тиша. Коли ти відчуваєш, що Бог тебе чує, тоді приходить неземна радість, яку не можна ні з чим порівняти, впевненість в майбутньому. Ось в загальних рисах мої пережиття.

Так само і я!
А як хто ставиться до гучної молитви? Яка молитва Богу приємніша: тиха чи криклива?

Я думаю, що і така і така, якщо вона від щирого серця. Головне, щоб при голосній молитві не створювався вид благословіння, коли його нема. Нажаль таке часом буває. Дехто думає, що як він кричить, то Бог його обов’язково має почути. Щодо мене, то мене Бог навідував і в тихому віянні, і "бурею". Я думаю, що в цьому питанні не може бути шаблону.

Головне, щоб при голосній молитві не створювався вид благословіння, коли його нема. Нажаль таке часом буває. Дехто думає, що як він кричить, то Бог його обов’язково має почути.
- саме через те, я так розумію, що гучна молитва є непристойною!

Я так не вважаю, тому що в писанні зустрічаю приклади як таких, так і таких молитов.
Чи в тебе не бувало, щоб ти голосно молився.

Тарас правий, не можна оцінювати молитву по її гучності (гучна молитва не означає притвірне благословіння, як і навпаки).

Бог слухає молитву серця.

Дехто також може не молитися, а казати, що я як Анна, тихо молюся.

Мені здається, що коли людина сповнюється духом настільки, що не може приховати радість і натхнення, то тільки тоді вона голосно молиться. А лицемірно це, чи ні - ми не можемо точно знати, Бог знає. Інколи мені хочеться голосно молитися ... при цьому такі відчуття, що не передати словами ...

А хто ще, крім Тараса, зустрічав в Писанні приклади гучної молитви і які?

То мені писати не можна?