Якось зайшов на форум Иисус.ru і побачив тему по обговорення Книг Людмили Плет. Оскільки я прочитав всі чотири книги, ця тема мене зацікавила. Але прочитавши відгуки на форумі, я пережив шок. Там хтось прочитав четверту книгу Л.Плет і щось чув про перші три. Причому, щосили хвалить цю книгу, а перші три називає шкідливими і небезпечними (бо хтось щось таке сказав).
Я прочитав всі чотири і в мене склалося прямо зворотнє враження. А які ваші думки про цей феномен: Книги Людмили Плет.

А про що ці книги?

Перші три книги про дивні Господні діла через мужа Божого Ерло Штегена, який до сьогодні трудиться в Південній Африці, а також і в Європі.
1. Пробуждение начинается с меня.
2. Ибо время начатся суду с дома Божия.
3. Глас вопиющего в пустине.

А четверту книгу Л.Плет вже написала про себе.

Це дуже корисні книги, які містять розповіді про місіонерство проповідника Ерло Штегена у Південній Африці, про те як Бог навчив його смирятися, про Божі чуда і Божу милість! Усім рекомендую прочитати!

Що стосується четвертої книги Л.Плет - я її не читав (лише переглянув), бо просто не міг читати - там стільки бруду, що не раджу її нікому читати.

Я теж читала перші три книги Л. Плетт і саме збиралася взятися за четверту, але після вище вказаних порад...

Я теж коли цю книгу переглянула, то не сприйняла написане там, але коли почала читати, то моя думка змінилася. Я пережила, як Людмила, подібне розчарування у таких "трудівниках", які вимогливі до всіх крім себе. Це і є початком їхнього падіння. А саме: коли ми маємо в серці осуд до гріхів інших, не думаючи, що без благодаті самі не зможемо протистояти будь-якому гріху. Коли дивуємося "як він (вона) може так робити, то Бог часто нас допустить до того ж промаху і будемо вже дивуватися "як я міг (могла) так поступити.

Справа в тому, що я особисто знаю людей з місцевості, де зараз проживає Людмила Плет (Німеччина), і чув їхні враження про теперішню діяльність, яку розгорнула ця "діячка". Гордість - це дуже небезпечна бацила, яка починається з невеликої пихи, а потім так розростається, що людина інколи вже не в силах подолати її. Браття бачили цю бацилу, намагалися Людмилі допомогти, але було вже пізно. І весь цей свій бруд, який накопичився в її серці, вона й вилила на сторінках своєї четвертої книги. Це побачити - непросто, бо наче так все добре пише вона. Треба мати духовні чуття і досвід, щоб це побачити. Читач може накладати її розповіді на своє життя і також заразитися цією хворобою: "всі навколо одні безбожники, і тільки я один/одна праведний/а".
А місія Ерло Штегена, він сам і його браття, активно трудяться на ниві Божій і сьогодні, вони не змінилися жодним чином (хіба що досягнули, можливо, більшої святості, яка й проявляється у безмірній скромності і покорі). Ми часто спілкуємося з ними і можемо засвідчити, що ці люди далі твердо стоять на дорозі Господні. Вони сильно відрізняються від нинішніх "діячів" на ниві Божі, які пнуться на телебачення, розїжджають на дорогих машинах, від гордості їх аж розпирає. Скромність трудівників місії Ерло Штегена аж вражає від незвичності. У цьому кожен може пересвідчитися, вони кожного року проводять конференції в Польщі, Румунії, а з минулого року і в Росії - в Ліпецьку. Буде й цього року, детальніше читайте у цій темі.

Може й так, важко щось сказати не знаючи ситуації докладно. Та все одно, особисто я через духовні уроки, які Людмила описує в книзі я духовно збудувалася, (наприклад, реакція віруючих на те, що вона просила у них прощення). А на книгу випадково натрапила, хоча випвдковостей у Бога і Його дітей не буває.