В Івана 20:22,23 говориться про відпущення/затримання гріхів, але не про тілесне уздоровлення. Це не завжди одне й те саме, хоча послідовники Христові ізціляли як і духовно, так і тілесно, й зараз є такі люди.
В нашому випадку йдеться про право Апостольських правоприємників відпускати/затримувати гріхи, коли віруючі приходять до сповіді.

Воно й видно, що вам знака подавай.

В даному випадку бачу перед собою лукавця, якого так і таліпає від Слова Божого Івана 20:22,23. Про всїх П'ятидесятників так не скажу, бо не знаю.

До чого тут ці умовиводи. Цей світ грішний й ідеальним не стане ніколи. Ходити ж до сповіді є дуже помічним для спасіння душі.

Як це зрозуміти, "ознака -- інші мови". Поясніть.

Аніж заглядати за іншими, краще дивитися за собою.

Отож прийміть Слово Боже таким яким воно є й не намагайтесь піддавати Його сумнівам.
Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються! (Івана 20: 22,23)

А покаятись за когось можна?))

Зміниться те, що по молитві такої людини прийде підкріплення для перемоги над гріхом. А коли людина сама не в мирі з Богом через те, що живе у активному грісі, то є ослабленою духовно і не має віри свій гріх побороти, не те, щоб ходатайствувати за інших грішників. Їй самій треба на сповідь.
Особисто я коли йду на сповідь, то не чекаю, щоб по чиїйсь молитві Бог простив мені гріх, але зміцнив для визволення від його влади. Бо прощає Бог тільки через одного посередника Ісуса Христа, а через інших посилає недостаючих духовних сил. Якщо сповідь пройшла правильно, Бог звільнив, то це не факт, що людина застрахована від того, щоб не пильнуючи знов "уляпатись у те болото", з якого так важко вибиралась.
І ще: буває так, що інколи той, хто грішить не можеш розібратися у причині своїх падінь, то в ході бесіди сповідуючому може прийти відповідь про їхні справжні корені-мотиви і поради щодо. Адже сповідь - це не просто "відтарабанити список гріхів", але задушевна бесіда з душеопікуном.
Все це моя власна думка, побудована на пережитому досвіді. Можливо, в когось він інакший.

Якщо уже священик такий-сякий, що не в мирі з Богом через те, що живе у активному грісі, ослаблений духовно, не має віри свій гріх побороти і т.д. і т.п., такого священика відлучають від Церкви й сповідатися до нього ніхто не йде.

Право кожного поступати так, як вважає за потрібне. Як і тих християн, що вірять Слову Божому і йдуть сповідатися до тих, хто згідно Слова має право відпускати/затримувати гріхи.
Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються! (Івана 20:22,23)

Покаятись ні, а от молитися за нерозкаяного можна і треба.

Якщо ти просто хочеш порозмовляти "по душам" щоб стало легше, вилити душу, то звичайно, це дає полегшення. Але тут немає абсолютно ніякого значення чи ця людина грішна чи праведна, головне - щоб вміла вислухати і дати добру пораду.
Наприклад, ти поступила неправильно по відношенню до твоєї мами. Ти пішла до мудрої людини, вона вислухала тебе і порадила, щоб ти зробила так і так, наприклад, попросила у неї пробачення. Ти усвідомила, що зробила неправильно, що образила маму, тобі стало легше. Питання: чи обов"язково ця людина має бути негрішною? Абсолютно - ні! Ця людина взагалі може бути мусульманином, або атеїстом. Звичайно, ця людина повинна мати у тебе авторитет і у твоїх очах вона буде негрішною, але то суб"єктивна оцінка.

Та ні, проста задушевна бесіда не є сповіддю, хоча сповідь і може бути задушевною. І для мене має величезне значення духовний стан того, кому говоритиму про свої духовні проблеми. Бо молитву грішника Бог не чує. А головною метою сповіді є молитовно - духовна підтримка у боротьбі з гріхом. Члени Христового тіла служать один одному, сильніші несуть немочі слабших. Бо ж написано: "Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового."Гал.6:2
Йти ж чи не йти на сповідь - особиста справа кожного. Але самовпевнені, самодостатні люди, котрі бояться "впасти у чиїхось очах" мабуть, не підуть на неї, лише ті, хто смирять себе.
Хто пережив, той знає яку велику поміч може явити Бог через цей процес.

То вам визначати хто є грішником, а хто ні ..
Сповідь перед Господом має бути перш за все широю і відвертою. Добре продуманою. А ота задушевність, слащава емоційність, є гидотою перед Богом!

А хіба Христос сказав, хто змучений та обтяжений - ідіть до негрішної людини і вона вас заспокоїть?

А як же притча про фарисея і грішника, який виявився більш оправданим? Чи шукав розбійник, який висів на хресті священника, щоб йому сповідатися, бо "його Бог не чує"? Чи є на землі люди, котрі не грішать? Чи до праведних прийшов Христос і чи не був Христос другом грішників?

Христос тут кличе йти до Нього за миром для душі. Іти ж до людини можна за духовною підтримкою. Я про це вже детально писала.
А в цій притчі фарисей каявся, каявся і розбійник. Він не шукав нічого, крім милості від Бога, а отримав більше, та звісно, що не мав змоги зростати у вірі, сповідуючи гріхи та виконувати заповіді спасіння.
Ап. Іван пише: "Кожен, хто в Нім пробуває, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його. Діточки, хай ніхто вас не зводить! Хто чинить правду, той праведний, як праведний Він!Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому то з'явився Син Божий, щоб знищити справи диявола.Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він.Цим пізнаються діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто праведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить!"!1Iван.3:6-10. Під грішником тут мається на увазі не та людина, котра ніколи не робить гріх, а та, котра має гріх стилем життя, не борючись із ним, а все більше занурюючись в гріховне болото. Така є у владі дияволській, в ній насіння Божої праведності заглушене гріхом. Я про таких грішників говорила.
Христос прийшов до грішників, як Лікар до хворих, а не як Друг, Котрий поділяє погляди та інтереси. Прийшов кликати до покаяння. Де Ви читали в Біблії, що Він дружив із ними? Учням Своїм Господь казав: "Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую."Iван.15:14 Значить Він - Друг тим, хто виконує Його слова.

Продовжуючи дискусію про сповідь, скажу, що вона просто необхідна для навернення після покаяння. Того у деяких (на жаль, не всіх) християнських общинах перед Водним Хрищенням наголошується на її необхідності, особливо тим, хто покликаний Богом зі світу, а не ріс у віруючих сім ях. Без сповіді не буде переможного життя, бо дияол через колишні гріхи тягнутиме назад. До речі, Ерло Штеген у своїй книзі описує, що пробудження почалось, коли люди почали виносити на світло свої гріхи, сповідаючись. І в Біблії коли люди приходили до Івана Христителя, то визнавали гріхи і христились, творячи плід покаяння.

Добре.
Але після хрещення, людина знову грішить. Чому ж тільки раз посповідались і все? У баптистів таке є, я читав у книзі одного їх автора "Христос исцеляет разбитые серца". Сповідаються у досвідчених баптистів... Щось накштаут старців...


Якщо вони нормально ставляться до однієї сповіді, що їм мішає сповідатись частіше?

Невже краще, щоб сповідь стала традиційною формальністю?
Нехай сповідається той, хто має потребу - хто не може самостійно примиритися з Богом через самовільний гріх. Не всі християни попадають у таку безвихідь. Якщо хто згрішить ненароком, то Кров Ісуса Христа змиє цей гріх.

Ніхто не може самостійно примиритися з Богом. Лише Бог може примирити людину з собою через Ісуса Христа. Так що в крайньому випадку смерті досить і покаяння в душі...

Але ніхто нікого не заставляє сповідатися доти, поки людина сама не зрозуміє, що це їй потрібно. Церква лише наголошує що потрібно сповідатись раз (або два) у році мінімум... Та й це також не забороняє людині не сповідатись аж поки до неї проговорить Сам Бог в її совісті і через проповіді та наставництво, що це добре для духовного розвитку...

Так що не дивуйтесь, що в католицькій церкві мало хто сповідається часто.
І це не традиція сповідання, а душевний потяг.. Інакше я й не йду сповідатись поик нема такої душевної потреби... Але якщо є гріх та нема душевної потреби то тоді не йду до Причастя, поки не покаюсь чисто....

Ніхто нікого до сповіді на мотузці не волочить. Сам факт того, що людина бере участь в сповіді уже їй користь.
Як і фактом є те, що намагання когось зі сторони оцінити чиїсь душевні устремління уже буде такому на користь, пане Сонячник. Як можемо знати стан душі того, хто йде на сповіді? Чи не буде гріхом говорити про чиюсь недостойність?

Християнство це передусім любов, що вміщує у собі віру у Бога й довір'я до людини.

Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,
не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,
не радіє з неправди, але тішиться правдою,
усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
Ніколи любов не перестає! (1-е Кор. 13:4-8)

Те, що часто не ходять до сповіді, не є ознакою католицької віри. Католицька Церква закликає завжди знаходити час для сповіді, не тільки на Великдень чи інші свята. Звичайно, що це справа особиста, але у Католицькій Церкві прийнято приступати до Святого Причастя після сповіди. А як можна доступати до НАЙСВЯТІШОГО не очистивши душу перед Богом.