Почну з питання "Кому належить влада в Церкві?"

Христос Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому. Еф.5:23-24

Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас не корисне. Євр.13:17

Дiї.20:28-32

Гадаю більшість відповідей на питання кому належить влада в Церкві буде саме така: "Богу!"
Тоді я поставлю наступне запитання: - Чому ж, у такому випадку, у церкві так багато проблем, несправедливості, а те і явного зла?

Джерелом всіх проблем, несправедливості і зла є гріх. Нажаль, члени Церкви Христової також согрішають, бо не має людини досконалої, щоб не грішила. Але кожен християнин в житті повинен прагнути до святости, прагнути удосконалитися в Христі.

До речі, Біблія не приховує тих численних проблем, які обовязково бувають в Церкві Христовій. Отут і є важлива різниця: в Церкві всі проблеми не приховують, а виставляють на світло.
Ви бо були колись темрявою, тепер же ви світло в Господі, поводьтеся, як діти світла Еф.5:8
У світі лихі вчинки приховують, тому і ненавидять світло: "Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його." Iван.3:20
А віруюча людина йде до світла, не приховує своїх вчинків, а коли согрішить, то кається перед Богом і просить прощення у Нього. І Ісус Христос Своєю кровю змиває гріхи такої людини.
Саме тому Біблія не приховує жодного зла, яке траплялося у Церкві Христовій ще за часів апостолів. Тому слід шукати не ідеальну Церкву, не ідеальних людей, які завжди помиляються і согрішають, а Ісуса Христа, який не мав гріха.

Отримані відповіді переконують, що непорядок , зло, недосконалість та проблеми у церкві існують через людську недосконалість, незнання, гріх.
Згодний, - відповім я й запропоную разом поміркувати над наступними питаннями:
- Кому з віруючих і в якому обсязі делегована Богом влада в церкві?
- У чому складається її сутність і принципи?

Це дуже складне питання... я над цим ще ніколи не задумувався, бо мене більше цікавить не влада у церкві, а як пройти тернисту дорогу Христову...
Я думаю, що той хто хоче мати владу у церкві, той хто хоче бути більшим у церкві, хто хоче бути лідером у церкві - недостойний зватися християнином.
Інша справа бажати бути найменшим у церкві, тобто бути слугою всім, як і Христос був слугою учням Своїм. Бо є написано: 1Тим.3:1 Вірне це слово: коли хто єпископства хоче, доброго діла він прагне.
Чого доброго прагне? Бо це значить бути отаким: бездоганний, муж однієї дружини, тверезий, невинний, чесний, гостинний до приходнів, здібний навчати, не п'яниця, не заводіяка, але тихий, несварливий, не сріблолюбець, щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю...
Але той хто прагне бути великим у церкві - він не може бути єпископом. Чому? Далі Ап.Павло навіть пише так:
єпископ має бути не новонавернений, щоб він не запишався, і не впав у ворожий осуд. Треба, щоб мав він і добре засвідчення від чужинців, щоб не впасти в догану та в сітку диявольську.
І далі Отже, і вони нехай перш випробовуються, а потому хай служать, якщо будуть бездоганні.
І як хто хоче бути єпископом, то слід знати, що той понесе відповідальність перед Богом за тих, кого Бог доручив йому пасти.

Що, питання трохи не догматичні і ми тормозимо?
Поставимо питання ще простіше: роль простої вівці в Божих планах і в церкві?

Мабуть, коритися волі Господній... Йти дорогою Христовою... Власне вівця - є образом смиренного християнина. Вівця ніколи не скаже "Це я не хочу, це не буду, я хочу так, а не отак..." Вівця у всьому покірна Господеві! Як написано у Слові Божому, то й так і виконує... і не шукає собі причин щоб чогось не виконати...

Ви бачили у стаді овець головну вівцю, овець-лідерів, просту вівцю, тощо. Аджеж по вашому вівця є образом християнина.

Думаю, що сплячка в багатьох громадах відбувається тому, що члени цих громад не вірять у те, що від них хоч щось залежить.

Тут безперечно проблема полягає у тому, що деякі новітні учення ввели поняття лідерства у Церкві, у якій може бути лише один "лідер" - Христос.
Звичайно, є у Церкві єпископи, диякони, але вони називаються "служителями", "слугами", є меншими за інших. Але тим не менше кожен член церкви повинен їм коритися. І серед отари овець є вожак, але він нічим не виділяється серед інших.

Церква Христова є святою, навіть не зважаючи на те, що справді зустрічаються серед віруючих люди, не гідні носити на собі імя Христове. Біблія ні не приховує це, ні не заперечує. Але ці люди, яку би вони посаду не займали, який високий авторитет не мали би серед християн - не належать до Церкви Христової. Бо так написано: "Із нас вони вийшли, та до нас не належали. Коли б були належали до нас, то залишилися б з нами; але вийшли, щоб відкрилось, що не всі вони наші." 1Ів.2:19.
Шкода, що такі люди служать соблазном для неутверджених у вірі. Але не слід дивитися на людину, бо інакше обовязково чимось поблазнишся. Є Христос, на якого треба дивитися, з якого треба брати приклада.

Знаєте , може комусь ця думка і здасться гріховною, но якщо мова йде про вожака в овець - то це власне баран.
Так, він вожак і його в отарі зразу видно. Но хто пас отари, знає що його кормлять по особливому, ріжуть не так часто як овець, тобто він має привелегійне положення. Яке це має відношення до людей як образ? Хто взагалі придумав що вівця - це образ християнина. Вівця - це дуже своєнравна і неслухняна тварина.
І тепер про людей, так є служителі, що піклуються про "стадо".
Але є такі, і їх стає все більше і більше, що відокремлюються від "стада" своїм матеріальним становищем, положенням у світі, колом спілкування. (наприклад ті хто гайнули в політику заради "стада")
Тобто йде те, шо вже було в історії: поділення на клір та прихожан.
З протилежностью у цьому поділенні і демагогією про рівність.
Прихожани здебільшого бідні і знедолені люди, і поділити це з ними є небагато охочих. Тому в "оправданіє своє" видумується багато доктрин і голосно кричать: " Не дивіться на людину (тобто на нас), дивіться на Бога!

Це - ніхто не придумав. Так говорить Біблія, і таке порівняння ми знаходимо у багатьох місцях. Наприклад:
"І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч." (Мт.25:32). Таке ж порівняння використовує Христос, коли говорить про Пастиря у 10 розділі Єв.Івана:"І знову промовив Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що Я двері вівцям"
Може вівця і є дуже своєнравною і неслухняною твариною, я цього не знаю, бо з вівцями не стикався, але я хотів би бути такою вівцьою, для якої Ісус Христос відкриває двері до вічності.
Але ж ми, люди, християни, також дуже часто є неслухняними, своєнравними, свою волю часом ставимо вище Господньої, але Господь нас любить і таких: "А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Самого Себе!"2Тим.2:13.

Із цим я згідний. Справді так є. Це не потрібно приховувати, про це потрібно говорити, говорити відкрито, називати речі своїми іменами.
Але разом із тим не можна на них дивитися, блазнитися з них. Вони дадуть відповідь перед Богом, як написано: "Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині..."Мт.18:6